Обкрадені пенсіонери: історія подружжя, яке тікало з окупації 10 км в гумових чоботях, а тепер рятує село

Міста та села на Київщині вже понад місяць, як звільнені від окупантів. Однак щодня світ чує історії родин, які втратили дім, рідних, покинули домівку і поїхали світ-заочі, аби врятувати життя. Родина Лаврських провела в окупації близько 40 днів. Пенсіонери ховалися у власній хаті в селі Олізарівка Іванківського району Київської області.

А коли втекли звідти та доїхали до дітей, спільними силами почали рятувати рідне село. Свою історію вони розповіли журналісту Новини.LIVE. Читайте також: "Сволота з росії залишила нам на старість жменю попелу". Горенка. Історія про знищене життя Окупанти-мародери Село Олізарівка невелике, там проживають здебільшого пенсіонери.

За останнім переписом, населення складало близько 400 осіб. По одну сторону від нього дорога на Чорнобиль, по іншу - на Бородянку, Гостомель, Бучу, Ірпінь. На початку березня окупанти зайшли в село і понад місяць тримали людей у страху. “Нікуди не можна було вийти. У нас є господарство - собаки, коти, індики та кури.

Ми годували їх серед ночі, о першій чи другій годині, тихо пробиралися з бомбосховища. Бо всюди ходили їх патрулі, пройти було ризиковано”, - розповідає пенсіонер. Окупанти грабували всі без виключення будинки. Солдати російської армії зганьбилися на весь світ, викрадаючи в українців навіть спідню білизну для своїх дружин. У родини пенсіонерів вони також викрали всі труси, не залишивши в гардеробі нічого.

“Кожен візит “дружелюбності” окупантів завершувався розграбунком того, що їм треба. Жіночі речі забирали, але хоч щось залишили. Чоловіче забрали все, починаючи від кросівок, закінчуючи білизною. Знімали стопками речі з полиці не перебираючи”, - додав селянин. Втеча з окупації Доки бабуся з дідусем перебували в окупованому селі, їх діти та онуки вибиралися під обстрілами з Бучі. Зв’язку між рідними не було.

З Олізарівки безпечною була лише одна доріжка через ліс, кудою Лаврські і хотіли втекти, однак вона виявилася замінованою. “Вірю, що вони сильні і виберуться. Ще й дадуть жару тим сук*м. Молимося за них. Отримую інколи новини з села, то кажуть, що моя бабуся повчає там окупантів, вчить життю”, - розповідала нам їх онука Валерія, яка з батьками та сестрою виїхали за кордон. За кілька тижнів ми дізналися, що пенсіонери близько 10 км йшли пішки у гумових чоботях, бо все взуття та одяг у них викрали росіяни. Залишатися в Україні вони страшенно боялися і хотіли до своїх. Зустріч відбулася.