10 тисяч гривень, виручених від продажу картин, луцька художниця Алла Харчук переказала 83-річній Вірі Пилипівні з села Горенка.
Через обстріли її літня кухня перетворилась у руїни, вистояла лише піч. І попри це, пенсіонерка випікає в напівзруйнованій печі хліб. Ці дві жінки ніколи не зустрічалися вживу і донедавна не знали одна про одну. Алла Харчук – художниця з Луцька, засновниця художньої студії. Віра Пилипівна – пенсіонерка з села Горенка на Київщині, яка нині переживає другу у своєму житті війну.
Соцмережі облетіло фото, як вона напередодні Великодня пече паски посеред руїн під відкритим небом у печі, яка залишилася від її розбитої літньої кухні. Ця історія її дуже вразила, каже Алла Харчук. Тож вона вирішила якимось чином допомогти. Так виникла ідея продати свої картини і переказати кошти Вірі Пилипівні. Одну картину вдалося продати, а іншу розіграла на аукціоні: усі охочі могли переказати на рахунок посильну суму, і між ними провели розіграш.
Таким чином вдалося зібрати 10 тисяч гривень. Як розповіла Алла Харчук у коментарі Інформаційному агентству Волинські Новини, щоб переказати гроші, залучила й журналістів. «Побачила сюжет про неї на телеканалі «1+1». Мене дуже зворушила ця жінка, яка переживає уже другу у своєму житті війну. Для мене вона – як образ моїх бабусь, яких я ніколи не бачила. Мене вразив її позитив, вразило те, що на згарищі вона пече хліб.
Не собі, а щоб допомогти... Вона – приклад для усієї країни. Приклад того, що якщо ти хочеш допомагати, то знайдеш можливість це робити. Кошти їй передали працівники каналу, я скинула перераховані мені гроші журналісту, а він уже передав бабусі», – розповідає вона. Читати ще: «А що мені намалювати, коли дуже страшно?» Луцька художниця кличе діток, які втекли від війни, на арт-терапію Коли журналісти передали Вірі Пилипівні гроші і розповіли, від кого це, вона написала художниці. А згодом вийшов сюжет на телеканалі.
«З Вірою Пилипівною особисто не розмовляла. Лише через відеозвернення. Вона мені теж записала звернення через канал. Коли побачила відповідь бабусі, я просто плакала... Мені стало так незручно, бо коли щось робиш добре, то не чекаєш такої зворушливої похвали. Хочеться, щоб вона жила ще довго у мирній країні. А якщо ми лишили в її серці теплий спогад – це найбільша радість», – зазначає Алла Харчук.
Лучанка скромно каже: не вважає, що вона зробила щось надзвичайне. Адже завжди намагається ставитися до людей так, як хотіла б, щоби ставились до неї. І дякує усім, хто долучився до її ініціативи.
«Я живу за біблійним золотим правилом: «Поводься з людьми так, як хочеш, щоб з тобою поводились». Я не вважаю цю історію своєю добротою чи благодійністю. Це доброта цих дев'яти жінок, які долучилися коштами і яких також зворушила історія Віри Пилипівни. Я лише написала картину і запропонувала ініціативу. Мені хочеться показувати приклад моїм учням, щоб вони бачили, що художник – це не лише про картини. Це про почуття, про любов, про добро, підтримку та допомогу. Неважливо, чи ти багатий, чи бідний, важливе бажання і велике серце, яке хоче любити людей. Хочеться в своєму житті лишити автограф любові, ніжності та доброти. Це найголовніше призначення людини», – каже художниця. Вона переконує: буде продовжувати й надалі такі ініціативи. «Я продала б усі картини для благодійних справ, якби були покупці», – резюмує вона.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
