На узбіччі, дорогою до Слободи-Кухарської, що на Київщині, розкидані обпалені кістки російського солдата. Люди, які проїжджають повз, їх не помічають. "Evidence. Don't touch!" – маленька жовта табличка стирчить із трави поблизу великої гомілкової кістки. Така ж – коло верхньої частини скелета, що влігся віддалік.
"Доказ. Не чіпати!" – на диких тварин це попередження, схоже, не подіяло. Череп, ребра, таз – маленьке, неоковирне щось, що не викликає жалю. Особливо якщо затриматись у цих краях довше та порозмовляти з людьми. До села Кухарі Іванківського району російські військові прийшли 25-го лютого.
Але просунутися далі, до Житомирської траси, не змогли – міст через Тетерів підірвали бійці ЗСУ. Окупація тривала кілька тижнів. У сусідній Слободі-Кухарській, де налічують 80 домогосподарств, від артобстрілів постраждали приблизно 50% будинків. Галина та Володимир Політунови втратили дім повністю.
Самі вбереглися – на момент вторгнення пенсіонери зимували у дочки в Києві. Відійшовши від шоку, подружжя повернулося до Слободи й упорядковує господарство. У холодні ночі вони сплять у старому "Москвичі", купленому волонтерами замість згорілого. У теплі – у подарованому наметі.
Їжу Політунови готують на печі – єдиному стовпі минулого життя, що лишився стояти на руїнах. Минуле у 3D Любов може початися з першого погляду та непорозуміння. – Як ми познайомились? – сміється Галина Політунова. – Ето кошмар, ой-йо-йой! Чоловіче, не обідишся, якщо розкажу? – Лучше я піду, – зніяковіло посміхається Володимир і йде.