21-річна Наталія Курова з села Їздецьке, що на Великописарівщині, особистим прикладом довела, що робити добрі справи може абсолютно кожна людина. Навіть коли сама сидить без роботи і без джерела існування. І навіть коли у самої – безліч обов’язків по господарству. Головне – бажання допомогати іншим.
Тим, кому ще важче. І тим, хто потребує підтримки. Про таке йдеться у розповіді, текст якої розміщено на офіційному портал Національної спілки журналістів України. А матеріал про дівчину опублікувала газета "Ворскла" в межах проекту НСЖУ "Ми з України!". Репортери видання поспілкувалися зі своєю героїнею, і з’ясували, що вона – з простої сільської родини: мама, тато, бабуся. Роботи в Їздецькому немає, тож виживають завдяки підсобному господарству, а також – городам. Тобто, важкою сільською працею. Наталка мріє, аби її життя було цікавішим.
Та й те, що заробляти на хліб можна по – різному, і робити це головою набагато легше, аніж фізично, дівчина розуміє. Тож, вступила до Сумського коледжу, аби отримати спеціальність кухаря. Однак навчання довелося припинити та повернутися додому на дистанційну: спочатку через коронавірусну інфекцію і карантини, а потім – через війну. Сидіти вдома – добре, тим більш що роботи вистачає, ще і онлайн – заняття.
Але Наталія зі своєю активною життєвою позицією не могла обмежитися цим. Дівчина знайшла, де примінити себе як справжня патріотка, якій небайдужа доля держави. А поштовхом для цього стала добра душа Наталки: ну, не змогла вона спокійно спостерігати за тим, як через знищення системи доставки газет місцеві бабусечки залишилися без основної радості! Адже вони звикли до того, що листоноша приносить у кожний двір свіжу районну пресу.
Знають точний час, сидять на лавці, чекають, виглядають. До цього моменту намагаються переробити безліч хатніх і господарських справ. Щоб мати можливість приділити увагу собі в читанню. Прямо на лавці. Бо це вже – вікова традиція… Так от. Наталя брала ті стопки газет і розносила їх по домівках. Просто так. Бо пенсіонерки на них чекали. І вдячні посмішки на обличчях отримувачів були для нашої героїні найціннішою відплатою.
Наталя Курова – дуже скромна дівчина. Попри все те, що вона робить на доброчинних засадах, не називає себе волонтеркою. "Та я просто допомогала", – махнула рукою співрозмовниця. І навіть про свій внесок у випадок з автівкою, який трапився на початку війни, Наталя собі не приписує, а скромно розповідає про односельців.
Все почалося з того, що через село Їздецьке їхали російські війська. Потім повернулися назад, але, окрім своєї бойової техніки, в них була цивільна автівка, що належала, скоріше за все, мешканцю Тростянця. Транспортний засіб рашисти кинули неподалік від будинку Наташі. Тож, вона не могла просто стояти осторонь і не взяти хоча б якоїсь участі в пошуку господаря!