Чому одні діти, виростаючи, поважають своїх батьків, а інші – ні?

Людина ставить собі гірке запитання: чому мене не поважають? Так кажуть дружини, котрі живуть за вказівкою чоловіка. Співробітники колективу, чия праця не цінується. Діти, батьки, брати, сестри… Здається, що відповідь на поверхні: час зараз такий, люди такі. Злі, черстві, байдужі.

А добрі стосунки, взаємовиручка, допомога, чуйність – це у книжках, у казках… Моя літня сусідка поцікавилася в мене: чому її не шанують дорослі діти? “Я їм нічого поганого не зробила, навпаки, все життя їм присвятила. Працювала на двох роботах. І що отримала?” Син віддалився. Кличу – не їде. Дзвоню – йому завжди ніколи зі мною поговорити. Весь у справах. І багато не вимагаю – поговори з матір’ю п’ять хвилин, дізнайся, як вона почувається! Його даремно запитувати, на все одна відповідь:

“Мамо, я сам розберуся, не втручайся, це тебе не стосується…” Я й подумати не могла, що на старість мій хлопчик так зі мною розмовлятиме. Дочка часто до мене навідується, але краще б рідше. Ходить по хаті, носом тикає в бруд, твердить про мою забудькуватість. Вона нещодавно до якогось дорогого лікаря мене записала, а я забула, що треба йти. І вона знову на мене кричала…

Вона мене по-своєму любить, дбає про моє здоров’я. Але поваги немає. Говорять, що діти виховуються особистим прикладом. Ти б бачила, якою я була дочкою! Я для своєї мами все робила, будь-які її примхи виконувала. Вона якось лежала у лікарні на іншому кінці міста, я готувала для неї улюблені страви та возила після роботи. Якось у місті була хуртовина, транспорт не ходив. Я три години йшла пішки до лікарні, провалюючись у сніг, хотіла свіжий обід їй передати. У старості мама погано чула та бачила. Я стала її вухами та очима, її правою рукою. 

Гарною я була дочкою, це точно. А ось у вихованні дітей щось упустила… Американський психоаналітик Джеймс Холліс дійшов цікавого висновку: Справжня сутність близьких відносин полягає в тому, що вони ніколи не бувають кращими за відношення до самого себе. Те, як ми ставимося до себе, визначає якість наших стосунків. Історія цієї жінки дуже показова: вона на все була готова заради своєї матері, зазнавала незручностей, виконувала будь-які примхи. І діти несвідомо зрозуміли, що й від них мати будь-яку поведінку витерпить. Все їм простить, будь-яке ставлення прийме. 

А грубість – легко проковтне. Люди ставляться до нас не так, як ми ставимося до них. А так, як ми їм дозволяємо до себе ставитись. У 99% випадків близькі люди зневажливо ставляться до тих, хто не поважає себе. Є над чим задуматися…