Прислухаються до вибухів і чекають на перемогу – у відділенні стаціонарного догляду на прикордонні підопічні стежать за новинами. Там, за лінією кордону, у когось рідні, у когось – однокласники та знайомі, які перестали з ними спілкуватися, а для когось ця війна – друга, яку побачили на власні очі. Надія Гарбуз живе у відділенні стаціонарного догляду з літа.
"Привезли мене сюди. Я лежала місяць в лікарні, а з лікарні ось. Тут жінка лежача – за нею доглядають. Догляд гарний". Жінка з села Тимоновичі. До кордону там, розповідає, з одного боку навпростець два кілометри. "Там стріляли й худобу побили. Багато шкоди наробили. І тракторний стан розбомбили". З іншого боку кордону залишились її дві доньки. З собою жодного фото.
"І не пускають сюди їх, а мене туди. Я ж не пішла одразу. А зараз не пускають". Микола Міцук з іншого села – прикордонного Костобоброва. "Та я от у школу ходив там на кордоні ж, то половина з сіл ходила до нас у школу росіян. І зараз друзів там скільки – і у Брянську, і скрізь. Однокласників. ..
Як оце почалося – зв’язку нема. .. До цього телефонували". Підопічні центру стежать за новинами, здебільшого по радіо. "Ну що, новини які з фронту. То напад, он, дронів був знов, ракет на Запоріжжя. Біда кругом, та й по всьому. .. Іноді чуємо, як гупає тут, як обстрілюють тут же, то чутно ж теж", — розповів Сергій Швед.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
