Мій дід розповів, чому у свої 87 років став рідше спілкуватися з людьми (навіть із близькими родичами)

Люди не можуть уявити життя без спілкування, особливо літні. Однак мій дід не такий. Максимум, що він робить – це відповідає на вітання зі святами. Але при цьому рідко прагне приїжджати до когось у гості чи сам приймати гостей. Я весь час замислювалася – чому ж так відбувається? І в один момент вирішила таки запитати. У молодості дідусь у мене був дуже товариський. Це можна побачити за фотографіями – його альбом наповнений безліччю фотографій, де дідусь перебуває у колі різних людей. Це і товариші по службі, і друзі студентства, і колеги по роботі. 

В один момент я все ж таки набралася сміливості і запитала, чому ж він часто воліє проводити час один, а не в колі родичів та друзів. І тоді він мені розповів… Раніше, сказав дідусь, він спілкувався з усіма. Любив нові знайомства, щодня ходив на якісь гулянки, зустрічі. Тільки потім він зрозумів, що це все порожнє. Що більшість людей, з якими він спілкувався, насправді не були гідні цього. Наприклад, був у нього один друг. Вони завжди ділилися одне з одним усім, що було на душі. Дід розповідав другу всі найпотаємніші свої секрети, а у відповідь на це друг говорив про свої.

А потім дідусь довідався від сторонніх людей, що цей друг усім усе розповів. Тоді дід обірвав усі контакти із цим другом і більше ніколи з ним не бачився. «Довіряй лише тим, хто цю довіру виправдав» Люди завжди показують себе тільки з найкращого боку, коли починається спілкування. І коли ви тільки-но почали дружити, здається, що людині можна розповісти все і що вона тебе ніколи не підведе. 

Мій дідусь каже, що це оманливе відчуття. І що довіра виробляється та перевіряється лише часом. Були в нього такі друзі, з якими спілкуєшся роками, а потім вони роблять “гнилі” вчинки або відвертаються у скрутну хвилину. І так, мій дуже товариський дідусь, справжній екстраверт, до 50 років почав спілкуватися лише з найважливішими для себе людьми. Зі своєю дружиною, поки вона не померла, дітьми, онуками. Але не всім родичам пощастило залишитись друзями мого дідуся. Були ті, з ким він поступово скорочував дистанцію. Спілкування все ще збереглося, але на рівні, коли просто вітаєш людину зі святом або періодично запитуєш, як у неї справи.