40 куль – стільки знайшли у машині родини Анатолія та Олени Верещаг після обстрілу російськими військовими. Чоловік з дружиною під час окупації розвозили хліб по селах Боромлянської громади. Чоловік помер, а жінка два місяці провела в лікарні.
Про ті події вона розповіла кореспондентам Суспільного. З 24 лютого пані Олена з чоловіком возили хліб із Сум для свого села Гребениківка та сусідніх. У перші дні окупації магазин, який родина Верещаг взяла в оренду із січня, розграбували. "Вони купляли за гроші, за наші, за українські. Де вони їх узяли — я не знаю, але у них пачкам були гроші. І їхній командир зайшов і каже: "Торгуйте до темна, вас супроводять додому". Нас супроводили додому, ми на машині були і танк за нами їхав.
"Але, що залишиться в магазині, напишіть, що продуктів немає, і почепіть на двері та закривайте магазин". Ми так і зробили. Вранці, коли ми їхали на Суми по хліб, в магазині булі зірвані замки, двері настіж розчинені і коли ми зайшли тут був бардак", — розповідає Олена Верещага.
Кожного дня, аби привезти продукти, родина долала російські блокпости. "Перший раз ми їхали по селу, вони їхали на БТРі позаду в нас. Це перший раз, як вони зайшли. Може, дивилися, де ми, що ми тут. А вже тоді вони дозволили їздити нам. Ми приїжджали із Сум, ми казали, що їдемо сьогодні по Гребениківці, щоб не було нічого", — пригадує жінка.
Так само, розповідає вона, попередили і 15 березня, що везтимуть хліб до Градського. При них цю інформацію по рації передали туди військовим РФ. Втім на під’їзді до села по подружжю відкрили вогонь. Пізніше з машини дістали 40 куль.
"Вони стріляли в лоб і по моїй правій стороні. Чоловіку попало в голову. Я бачила, що в нього тільки красна піна пішла і на щоці велика дірка була", — каже пані Олена. Анатолій помер.
Олену російські військові дозволили транспортувати до Сумської лікарні. "Вона поступила з множинними ураженнями правої кінцівки, лівої кінцівки. З множинними вогнепальними ураженнями і з важким травматичним шоком", — говорить Сергій Бережний, завідуючий відділенням анестезіології.
Два місяці пані Олена пробула в лікарні. Весною їй доведеться ще перенести операцію — одна з чотирьох куль та уламки досі залишаються в її тілі. "Я голову закрила руками і згорнулася. Коли я це зробила, я болі не відчувала тоді, в мене зламалося ще чотири ребра. Якби я цього не зробила, мене вже б не було", — каже вона.
Машину жінка віддала військовим, бо говорить, не змогла б більше нею користуватися. Анатолія поховали син та односельчани, поки вона була в лікарні. "Він сказав:
"А як не ми, то хто? Чого сидіти вдома?" І ми поїхали", — додає Олена. До магазину вона повернулася одразу після лікарні, говорить, робота допомагає пережити те, що сталося. На питання чи поїхали б знову, пані Олена відповідає не замислюючись: "Так, поїхали. Тому що щось треба робити, як чоловік сказав. Жалію, що немає чоловіка, але що зробиш. Так треба".
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
