У далекі часи жив мудрець, який мандрував по світу. Він допомагав бідним і скривдженим, завжди був готовий вислухати і дати мудру пораду. У кожному місті у нього з’являлися вдячні шанувальники.
Одного разу старець вирішив повернутися в рідне місто, в якому не був багато років. Але жителі зустріли його образами. Вони кричали:
– Іди, звідки прийшов! Де ти був весь цей час, нероба, поки ми працювали в поті чола?
– Бродяга! – підхопив хтось. – Розбійник! Він напевно живе тим, що краде у чесних людей! – Злодій! П’яниця! Але старий ніяк не реагував на ці слова. Він просто йшов по вулиці до свого закинутого будинку.
Один юнак побіг слідом за ним і запитав:
– Чому ти їм не відповідаєш? Я знаю, що ти мудрий чоловік, і всі ці злі слова – чистий наклеп!
– Ходімо зі мною, я хочу дещо тобі показати, – відповів старий. Разом вони зайшли в його будинок. Там мудрець довго рився в старій скрині і, нарешті, дістав звідти брудне і пошарпане лахміття.
– Ось, примір, – з цими словами він кинув ганчір’я юнакові. Той обурено вигукнув:
– Навіщо мені ці обноски? Я що, схожий на жебрака? – Ось бачиш, – спокійно відповів мудрець.
– Ти відмовився надягати лахміття, бо точно знаєш: ти – не той, для кого воно призначено. Так і мене не зачіпають злі слова, адже я знаю, що насправді вони не про мене.
Тільки ти сам можеш вирішити, чи “одягнути” на себе все, що тобі пропонують.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
