Цей урок дала мені одна проста сільська грецька бабуся. Декілька разів я одна заходила в її сімейну таверну: випити кави й замовити до неї дещо із солодощів. Я говорила з господинею, про що завгодно, просто для того, щоби надолужити свою грецьку мову. Зазвичай, про щось звичне для жінок у будь-якому куточку світу: кулінарні рецепти, моду і здоров’я.
А одного разу я зайшла в таверну удвох із чоловіком, і тоді господиня влаштувала цілу виставу. Вона дістала мідний піднос, поставила на нього стаканчик крижаного домашнього виноградного самогону й урочисто піднесла це моєму чоловікові, радісно вигукуючи: «Михайло! До нас прийшов Михайло, ласкаво просимо». Що це було? Спадщина дрімучого сільського патріархату й шовіністичних традицій?
З одного боку, мені було прикро, що я, будучи постійною клієнткою цього сімейного закладу, жодного разу не удостоїлася настільки урочистого прийому. А, з іншого, я спробувала перевернути в голові цю ситуацію на гендерно протилежну. Якби я поставилася до того, якби, наприклад, чоловік, господар якогось ресторанчика, клієнтів-чоловіків зустрічав спокійно-ввічливо, а кожній клієнтці-жінці, яка заходить цілував руку й дарував троянду зі свого саду? Напевно, такий прояв поваги до мене не просто, як до будь-якої людини, а як до людини певної статі, мені було б приємно. Ось і чоловікам приємно — коли їм радіють і ними захоплюються не просто тому, що вони прийшли, а тому, що вони чоловіки.
У грецької бабусі з таверни з чоловіками в житті все було дуже добре: чоловік, із яким вона прожила все життя, і двоє дорослих успішних синів, надія й опора. А ще вона мала чудовий дар приборкувати найстрашніших п’яниць і бешкетників із числа відвідувачів закладу: під її материнським поглядом брутальні мачо з татуюваннями на волохатих передпліччях ставали лагідними агнцями, готовими дотримуватися визначених господинею правил. Багато з її гостей були іноземцями з Англії, Німеччини та Скандинавії, а англійською бабуся говорила зовсім трохи, але мовний бар’єр анітрохи не заважав їй доносити до свідомості відвідувачів те, що їй хотілося сказати.
Більшості з нас подобається отримувати від чоловіків компліменти. Подобається товариство тих чоловіків, поруч із якими почуваєшся жінкою, а не безстатевим створінням. Приємно, коли перед тобою притримують двері, подають пальто, звертають увагу на нову сукню й зачіску. Відчувати, як у товаристві добре вихованих чоловіків ти розквітаєш: спина мимоволі випрямляється й за нею, ніби виростають крила. Але ж і чоловікам теж хочеться отримувати знаки поваги й уваги.
Хочеться відчувати свою значимість і від цього розквітати. А чи багато в нашій сучасній міській культурі аналогів цілування рук і подавання пальто, тільки навпаки? У сенсі, знаків уваги, які дає жінка чоловікові? Аналогів стаканчика на підносі для дорогого гостя? Чоловік Марини звик сильно випивати. Вкотре «прийнявши на груди» або прокинувшись наступного ранку з похмілля, Іван — назвемо його так — втрачав останні залишки самоповаги й потребу хоча б у мінімальних побутових зручностях. Він запросто міг, наприклад, кинути рушник на підлогу й по ньому пройтися, а потім підняти і витерти обличчя. Або сьорбнути з брудного горнятка незрозумілої рідини, яка позавчора була кавою з молоком. Не кажучи вже про брудні футболки та іншу алкогольну класику.
Ситуація почала змінюватися, коли Марині прийшла в голову ідея у тверезі ранки подавати чоловікові чай у новій і красивій посуді. Адже ж їй хотілося, щоби чоловік поводив себе, як порядна людина? А, як починається ранок пристойної людину? Напевно, з чогось смачного і красивого. Коли вранці вона запитала чоловіка, якого саме чаю він би хотів, Івану, як виявилося, важко було зробити вибір. Ну, чаю, гарячого й рідкого. Марина про всяк випадок заварила два горнятка: одне — зелений із жасміном, інше — чорний із суницею. Людині, якій на ранок, як у благопристойному закладі зі шведським столом, пропонують на вибір два напої в гарному посуді, стає складно опускатися все нижче у своїй деградації.
Адже йому дають повагу. У нього уточнюють, чого саме він хоче. Його бажання виявляються важливими. Спочатку Іван просто перестав пити більше. Його алкогольна доза припинила зростати. А потім він і зовсім почав віддавати перевагу чаю — адже навіщо бити себе по голові п’яним обухом, якщо це заглушає всі почуття? У тому числі, і любов дружини, у якій так приємно купатися. У нашій пострадянській культурі турботу про чоловіка часто прийнято висловлювати в діях, які швидше належать до турботи про маленьку дитину. Зав’яжи йому шарфик, а то він простудиться! Поклади в кишеню носовичок.
Попередь, щоби не їв шкідливого. Але ж насправді, усі ті жести, які прийнято вважати галантними й куртуазними — вони про стосунки з батьками протилежної статі. Культ прекрасної дами, поклоніння жіночій красі — це про маму. Це мамі належать цілування руки, яка колисала сина, букети квітів і ввічливо відсунуті стільці. Ці сигнали свідчать для іншої жінки: «Ти так само, як мама, значуща і прекрасна». А поданий із повагою й любов’ю чай — це про батька. Це не про «погладити маленького хлопчика по голівці», а про «віддання шани тому, хто за тебе сильніший і більший». Так, на жаль, у більшості з нас із татами було не все гаразд. Багато, у кого тата зовсім не було, а в інших батьки пили, били, знущалися, тиранили, не брали на себе відповідальність за сім’ю й дітей, не були для близьких захисниками, здобувачами та добрими покровителями.
Але ж будь-якому батькові можна бути вдячним хоча б за те, що він просто подарував життя. Уже на горнятко чаю він після цього заслуговує. У багатьох дівчат, які довго залишалися самотніми й були переконані, що гідних чоловіків навколо немає, особисте життя починало налагоджуватися після того, як вони вибудовували стосунки з якимось заступником батька, здатним викликати в них повагу. Коли вони починали піклуватися про самотнього старенького, варити йому суп і брати в нього до прання сорочки. Коли вони отримували можливість висловити свою повагу викладачеві, священику, батькові близької подруги — та кому завгодно. Для кожного можна знайти той напій і той піднос, за допомогою, яких ви зможете сказати: «Ти дуже важливий. Я люблю тебе».
Ольга Гуманова
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
