Старість – це не вирок для щастя. Вироки ми виносимо самі собі. І саме від нас залежить, який буде третій етап життя. Страх самотності Коли живеш серед людей, хочеться втекти на безлюдний острів. Коли довго живеш один, тягне до людей.
Старість – це те місце, в якому людина повинна навчитися жити сама. Це вік, у якому приходить розуміння: незалежно від того, скільки у вас родичів та друзів, розраховувати все одно потрібно тільки на себе, не перекладати свої справи на інших та не розчиняти свою нудьгу у суспільстві третіх осіб.
Той, хто прагне уваги, як правило, вкрай нещасливий у похилому віці. Літня людина, яка усвідомлює, що людей навколо неї поменшало, відчуває страх і намагається повернути колишнє, вимагає уваги до себе. І що більше вимагає, то менше отримує. Вихід із цієї проблеми лише один — навчитися жити на самоті.
Щастя губить нудьга
Кожній людині, незалежно від віку, необхідне емоційне піднесення. Але де черпати сили, якщо робота, галасливі компанії, побачення та кар’єрні здобутки залишилися десь позаду? Необхідно знайти собі справу до душі, щоб боротися зі нудьгою. «Коли людина не зайнята справою, яка їй до вподоби, вона повільно пожирає себе зсередини нудьгою та нереалізацією. Скільки б у людини не було грошей, рідні, випивки та жінок, якщо вона не може зайняти саму себе, вона ніколи не буде до кінця щаслива».
Самоідентифікація
Як то кажуть, як корабель назвеш, так і попливе. Не треба вішати на себе тавро старого, який зобов’язаний поступитися дорогою молодим і відійти в тінь, щоб не заважати. Квапитися не треба, але й заздалегідь ховати себе — теж. Мозок дуже чутлива штука. Як тільки ви дозволите собі вважати себе людиною, що «віджила своє», ви позбавите себе безлічі думок, вражень і планів.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
