Волинянка Марія Кузьмич у вісімдесят три роки Гуто-Боровенська ткаля снує і навиває основу без окулярів. Жінка не зраджувала традицій ткацтва з юності, а її верстат був і є основним атрибутом домашнього інтер’єру, а ще уособленням любові до рукоділля, світла пам’ять про батьків, незгасима енергія, яка допомагає жити й творити, - повідомляє газета "Полісся".
Невтомна трудівниця, берегиня скарбниць мудрості нашого народу, хранителька звичаїв та обрядів, так тепло відгукуються про свою розважливу, турботливу, завжди веселу й позитивну маму, бабусю та прабабусю її рідні.
Нещодавно Марія Олексіївна відсвяткувала 83-річчя, втім на порозі зими, попри поважний вік, літня жінка тривожиться, як буде пережити такі довгі холодні вечори без роботи.
«Без роботи й день роком стає», — бідкається Марія Олексіївна. Та єдиною втіхою від нудьги і на всі випадки життя у неї залишається улюблене ремесло, якому майстриня залюбки присвячує увесь свій вільний час. Щойно юній Марії, яка була одинадцятою і передостанньою дитиною в сім’ї виповнилося п’ятнадцять, вона взялася опановувати ткацьку майстерність. Щоб уміти установити цю непросту схему заправки верстата, що складається із чисельних маніпуляцій вручну, треба мати математичний хист і посидючість. Адже підготувати, а потім вирахувати потрібну кількість переплетень у певному порядку, щоб у кінцевому результаті майбутній виріб вийшов бездоганним, завдання не під силу кожному.
"У давнину чи не усі дівчата в нашому селі знали технології ткацтва, адже увесь власноруч створений крам, був основою приданого, — розповідає досвідчена майстриня. — Коли моя мама стала гірше бачити, тоді я перейняла її хист до ткацтва й прядіння. Спочатку виготовляла лляне полотно, а потім фартухи, килими. Після війни не було де взяти матерії, тож створювали її самі. Закінчила сім класів сільської школи, та й годі. Бо треба було батькам допомагати, багато ткати. Ще років десять тому сама сіяла льон і обробляла його. Дуже захоплююсь цим ремеслом і дотепер".
Не зважаючи на перипетії долі, життєрадісна та завжди усміхнена жінка завжди вміла знаходити справи до душі. Невтомно й легко співала у місцевій хор-ланці, згодом стала солісткою нині народного аматорського фольклорного колективу «Приданки». До речі, колоритні спідниці із домотканого полотна для учасниць колективу, вона виготовила у власній авторській манері. Тоді чи натомлена, чи ні, проте із великою охотою, бігала на репетицію впродовж десятиліть. Найбільш до вподоби, згадує пані Марія, для неї залишаються обрядові пісні. От і зараз, працюючи за верстатом, володарка милозвучного голосу, заводить весільну чи обжинкову.
"За лічені дні, коли хідник буде готовий «зніму» його із верстата, покладу на стопку таких самих виробів у скрині і знову візьмуся за наступний", — ділиться найближчими планами рукодільниця. Жінка бідкається, що на жаль, прадавня сімейна традиція, яку вона пронесла через багато років, на ній і завершується, адже, ані доньки, ані онуки не виявляли такого палкого бажання до ткацтва.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
