І ось минулого року її племінниця попросила у неї дозволу приїхати до неї у гості — пожити. В Австралії таким як вона на той момент надавали повний комплект допомоги: видавали тижневі допомоги та купони на їжу та одяг; дозволяли записуватись на безкоштовні курси англійської; допомагали знайти житло та оплачували його.
А якщо людина ще й не проти попрацювати, то й роботу їй підкинуть простеньку, щоб прогодувати себе змогла. Племінниця приїхала, обжилася, влаштувалася на роботу, а потім стала всюди їздити та розважатися. Ну а що?
Світлана все робила сама, з родички нічого не вимагала, ось та й влаштовувала собі свято. Племінниця Світлану ніяк не турбувала, але й нічого доброго не робила також — жодного енергообміну з її боку взагалі не було. Посуд чи ванну вона за собою не мила; їжу не готувала; рахунки не оплачувала (навіть частково); купонами на знижки чи щось безкоштовне не ділилася. Якогось доброзичливого чи хоча б теплого відношення з її боку теж не відчувалося — піде рано-вранці, увечері повернеться і своїми справами займається.
Є така категорія гостей (і найчастіше вони зустрічаються серед близьких родичів), які, приходячи в будинок або навіть живучи в ньому якийсь час, начебто не роблять нічого поганого, а жити поруч із ними не хочеться. Не те, щоб він повинен чи зобов’язаний це робити. Зовсім ні.
Але тільки брати і нічого не віддавати – теж не можна. Родичі ви один одному чи просто друзі, але відносини гармонійні лише там, де обидві сторони щось вкладають. Ця істина очевидна і зрозуміла, але тільки ми схильні забувати про неї. А пам’ятати про неї треба, щоб уникнути зайвих проблем на голову.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
