Звернення Всеукраїнської асоціації пенсіонерів
Дорогі брати і сестри!
Споконвіку в українському народі зберігалася й передавалася від покоління до покоління чудова гуманна традиція поваги до старших за віком.
У ХХ столітті, з приходом часів войовничого атеїзму, почала даватися взнаки, а на початку ХІ століття ще більше загострилася проблема порозуміння між різними групами українського суспільства.
Протягом останніх десятиріч у нашій країні зросла захворюваність дорослого населення, знизились середня тривалість життя та народжуваність. Відбувається стрімке старіння села, збільшилась міграція молоді із сіл в міста.
Говорячи про демократизацію суспільства, можновладці часом намагаються підміняти поняття, впроваджувати під виглядом європейських цінностей неприйнятні для нашого менталітету стандарти життя, які суперечать християнським цінностям. «Іноді, – говорить блаженніший Святослав, голова УГКЦ, – християни в повсякденні соромляться своєї віри. Тоді відбувається певна роздвоєність, дихотомія: у храмі ми побожно та показово молимось, а коли переступаємо пороги храму – живемо так, ніби Бога не існує. Наша віра часто не впливає на наше щоденне життя. Тому, можливо, нам потрібно бути більш безкомпромісними – не соромитись бути християнами… Якщо демократія втрачає моральний орієнтир, не базується на якомусь моральному законі, не на істинних вартостях – тоді вона деградує. Тому сьогодні ми бачимо певні моменти деградації самої демократії».
Брак знань про традиції та звичаї українського народу, усну народну творчість, про християнську віру призводить до непорозуміння, конфліктів між людьми різних поколінь і різних світоглядних позицій, втрати знань про життя попередніх поколінь, нерозуміння мотивів поведінки та причин вчинків людей. Поглиблює ці конфлікти збільшення кількості неблагополучних, асоціальних, конфліктних сімей, низький рівень педагогічної освіти батьків.
Ще 10 років тому Всеукраїнська асоціація пенсіонерів розробила програму «Діалог поколінь», яка вперше була представлена в пресі 7 березня 2003 р. Про зміст програми розповідали також деякі телевізійні канали. Інформація про окремі аспекти цієї програми вміщена на спеціальній веб-сторінці сайту ВАП в Інтернеті: www.uarp.org . Метою програми є створення оптимальних умов для подолання розколу в українському суспільстві, утвердження позитивного клімату в структурі суспільних відносин, покращення життя в процесі взаємодії поколінь на основі діалогу та практичної діяльності в духовній, соціальній та економічній сферах.
З давніх-давен святинею людського духу, скарбницею людських почуттів була і залишається сім’я. У родинних традиціях є й пам’ять роду, його звичаї, традиції, мамина пісня, батьківська хата, бабусина вишивка, дідусева казка – все це родовідна пам’ять, наші символи, наша історія. Діти, яких ми зараз виховуємо і навчаємо, мають розуміти й відчувати, що духовність і моральність, почуття обов’язку перед старшими є повсякденною нормою життя.
Величезне значення у вихованні повноцінної людини має встановлення довірливих стосунків між батьками та дітьми. В суспільстві вкрай потрібні дійові розумні реакції на відсутність постійної партнерської взаємодії різних поколінь, які б унеможливлювали взаємну недовіру, підозрілість і нещирість, відсутність співпраці між людьми різних поколінь.
На жаль, влада закриває очі на дискримінацію людей літнього й похилого віку, наявну в нашій державі, не вживає дійових заходів щодо запобігання цьому злу. І бездіяльність влади в даній сфері суспільних відносин – це великий гріх. До того ж рівень довіри до влади в народі дуже низький, і тому її діяльність, особливо в гуманітарній сфері, має надто малу ефективність.
В цій ситуації, як ніколи, зростає роль церков усіх конфесій, бо лише в духовній сфері люди знаходять ліки для хворого суспільства. І тому літні люди з вдячністю ставляться до священнослужителів, які попри всі кризи продовжують утверджувати в свідомості мирян вічні християнські цінності. Блаженніший митрополит Володимир у своєму інтерв’ю сказав: «Дуже прикро, що сьогодні старше покоління нашого суспільства, котре чесно віддало свої молоді роки Вітчизні, відчуває себе відкинутим на задвірки суспільного життя. Суспільство, яке принижує старість жебрацтвом та безправністю, не може називатись цивілізованим, а тим більше — християнським. І справа тут не тільки в складному економічному становищі, але й у духовних хворобах суспільства, що залишилися у спадок від часів войовничого атеїзму».
Надзвичайно важливою, на думку митрополита Володимира, є роль сім’ї, сімейного виховання: «Велике значення має виховання, яке дають батьки своїм дітям, особливо це стосується духовності. Батьки повинні з дитинства навчати дітей, як правильно ставитись до старших, до своїх ровесників, розповідати, як про це навчає Господь у Євангелії. Якщо те, про що вони говорять дітям, батьки підтвердять власним прикладом, то це буде міцним фундаментом кожної сім’ї. Та й діти, виховані добрим прикладом своїх батьків, на цьому фундаменті будуть будувати і свої майбутні сім’ї. Це єдина можливість утримати в сім’ї гармонію».
Державні інституції згадують про сімейні проблеми здебільшого тільки тоді, коли ні про яку гармонію в конкретній сім’ї говорити не доводиться. Навіть в законодавстві фігурує термін «неблагополучні сім’ї», і ніякими міністерствами сім’ї та молоді гармонізувати стосунки між поколіннями не вдасться. Лише слово Боже, тільки духовне виховання в поєднанні з сімейним можуть дати бажаний ефект.
Єднання поколінь, єднання і в масштабах усього суспільства, і в вузькому родинному колі, стане реальністю не внаслідок казенщини та бюрократичних настанов, а лише на справжній духовній, загальнолюдській єдності. Як сказав патріарх України і всієї Руси Філарет, «рецептом для об’єднання є відмова від самолюбства, від служіння собі, своїм власним інтересам. Об’єднує тільки любов. Любов об’єднує чоловіка і дружину, дітей і батьків, друзів. Так само любов об’єднує весь народ. Чим більше буде любові у нас один до одного, тим міцніше буде сім’я і суспільство, і сама держава».
Єднання поколінь, боротьба проти дискримінації літніх громадян потребують єднання церков, єднання релігій, солідарності всіх християн. У Спільній Декларації Його Святості папи Бенедикта XVI і Його Святості Вселенського патріарха Константинопольського Варфоломея I від 30 листопада 2006 року сказано: «Ми закликаємо до встановлення тісніших зв’язків між християнами і до справжнього та чесного міжрелігійного діалогу, щоби боротися з будь-якою формою насильства та дискримінації».
Владика Борис, єпископ УГКЦ, ректор Українського католицького університету дуже влучно охарактеризував нинішню ситуацію в кризовому суспільстві, в якому дедалі сильніше заявляє про себе прагнення до солідарності. Він стверджує: «Кожна людина – це скарб. І коли ми посвячуємо час, щоби бути із людиною, з цим таїнством, яке є поруч, наша здатність до солідарності зростає. Варто формувати свої здатності до солідарності, відкидаючи стереотипи про людей. На фундаментальному рівні у людській культурі ми втратили цінність спільної домівки та спільного столу, вміння вечеряти разом. Рахуємо калорії, вітаміни, проте не їмо за спільним столом. Наші батьки й діди вміли вечеряти разом, а багато молодих людей тепер цього не знають. Тоді час мав свої ритми, які забезпечували певну солідарність – неділя, спільний обід. Сьогодні значно складніше. Але я переконаний, що немає ситуації, у якій людський дух раз за разом не може повертатися до коренів нашого серця, до того, що є відповіддю нашого найглибшого прагнення. Власне те, що в українському суспільстві почали говорити про солідарність, – це вже найглибший початок».
Дорогі брати й сестри!
Не сьогодні й не вчора виникла проблема батьків і дітей. Пригадаймо з дитинства відому притчу Христа Спасителя про блудного сина. «Історію блудного сина, – говорить блаженніший Володимир, – ми можемо зустріти не тільки в Євангелії, але і в нашому житті — суспільному, сімейному і особистому, в тому житті, яке ведуть люди, не зважаючи на етичні принципи, живучи із власної волі і керуючись тільки своїми егоїстичними міркуваннями… В історії блудного сина кожний грішник може і повинен побачити себе, свою долю, свої помилки і разом з тим можливість повернення. Кожний може і повинен відчути, наскільки благодатно і радісно перебувати в домі батька, користуватися батьківською любов'ю, і наскільки боляче буває, коли ми відступаємо від батьківських заповітів, живемо самодовільно, гріховно, можна сказати, даремно».
Тож давайте спільними зусиллями, незалежно від приналежності до тих чи інших конфесій, солідарно сприяти налагодженню діалогу поколінь, утвердженню християнських цінностей в нашому суспільстві.
Рада Всеукраїнської асоціації пенсіонерів