Добре доглянуте дерево може рости століття, радувати пахучим цвітом і дарувати щедрі плоди, бути корисним і потрібним. Саме з деревом хочеться сьогодні порівняти Перший міжнародний фестиваль традиційної культури та історії «Волинське Віче», який нещодавно було проведено у с.Пляшева під славним Берестечком. І справді, щоб посадити таке дерево, довелось обрати благодатну землю, декілька років дбати про родюче підґрунтя, підживлювати і насичувати її добрими реальними справами.

Втілюючи у життя всі свої проекти, ВАП послуговується народною мудрістю «Під лежачий камінь вода не тече». Бо ж і дійсно, сидячи склавши руки, нічого з місця не рушиш. Мову вестимо про один із найдієвіших і найпотужніших нами впроваджених проектів «Етно-Еко 50 плюс» (див. //www.uarp.org/ua/1349019855). Саме з нього все і почалося.

Спочатку на словах народилась ідея створення робочих місць за рахунок відродження народних промислів. Але що саме з народних промислів будемо відроджувати? Де? Що потрібно досліджувати і вивчати? І відповідь неочікувано прийшла сама собою. Ткацтво. Західний регіон. Історична Волинь. Причин на те було чимало. Підґрунтя обрано, задум, наче маленький саджанець з декількома бруньками, висаджено в землю. І наше деревце прийнялося…

Першим пагінцем стає створення Центру дослідження і відродження Волині – недержавної організації, основним завданням якої є цілісне вивчення історії та культурної спадщини Великої Волині. До слова, вже на сьогодні Центром проведено масштабну роботу, зокрема в історичному напрямку. Науковцями прочитано цикл публічних лекцій «Литовська доба в Україні: 1340-1569рр» (https://www.facebook.com/pages/Центр-дослідження-і-відродження-Волині).

Другий пагінець – засновано майстерню історичного ткацтва «Легенди Волині» (//www.volynlegends.com.ua/index.php/museum/workshop/) і закладено основи для створення Музею ткацтва у м. Радивилові Рівненської області. Залучаємось підтримкою професіоналів та небайдужих до цієї справи.

Наступні кроки – до нас долучаються майстрині, поглиблюють навики ткання, віднаходять втрачені техніки і технології, відтворюють не просто ужиткові речі, а легендарний серпанок, той самий серпанок, техніка виготовлення якого вважалась втраченою і недоступною для сучасних ткаль. На допомогу на цьому етапі приходять все нові і нові люди.

Наше деревце росте, обігріте увагою і любов’ю небайдужих людей, рясно полите задумами і реальними вчинками. Вже не перша весна вкриває його цвітом. Цьогоріч проростає нова гілочка – створення нашими майстринями трьох костюмів «із ранкового туману» - із серпанку. За оповідями, таке витончене вбрання могли дозволити собі лише заможні панянки, а наречені мали елементи серпанкового одягу, коли ішли до шлюбу. Презентація костюмів відбулася у «Музеї Івана Гончара» у м. Києві, у Рівненському обласному краєзнавчому музеї. Самі ж оригінали строю зберігаються у Сарненському історико-етнографічному музеї.

Плекали задуми і надії, милувались цвітом, працювали не покладаючи рук та не шкодуючи власних сил, і таки дочекалися перших плодів своєї праці.

Справжнім першим достиглим плодом став дводенний Фестиваль ткацтва, традиційної культури та історії «Волинське Віче» (Рік перший. Волинський серпанок). Захід, що об’єднав тисячі людей. Об’єднав духом, світоглядом, любов’ю до своєї справи. Неймовірно захоплюючі почуття огортають душу, коли читаєш відгуки сотень людей, які сюди приїхали з усієї України та з-за кордону (див.

https://www.facebook.com/FestivalVolinskeVice).

Перший день Фестивалю проходив у м.Радивилові на Рівненщині, присвячений історичній реконструкції ткацтва. Низка лекцій, майстер-класи, дотичні до теми історичного ткацтва, висвітлення актуальних питань розвитку народних ремесел у сучасному житті.

День другий – с. Пляшева (під Берестечком), відтворено модель середньовічного волинського міста. Реконструкція давніх ремесел, побуту, військової справи, музики, кухні, неперевершені майстер-класи не залишили байдужими жодного відвідувача. Саме тут, на Фестивалі, ми і побачили, як реалізується «Діалог поколінь» (ще одна з наших програм).

Ну що ж? Перший рік Фестивалю пройдено. Те, що напрацювали за декілька років, представлено. Багато чого дізнались нового. Є чим пишатися і над чим працювати далі. Чим будемо тішитись у наступному році – покаже час. Це буде рік нових звершень і досягнень, рік нелегкої праці. Та ми готові до труднощів, бо плоди нашої праці пожинати нам.

Рости і розвивайся, наше щедре і багате дерево історії та культури, дерево минулого, сучасного і майбуття, дерево єднання поколінь, Фестивалю «Волинське Віче»!

Прес-служба ВАП