Колонка автора:

З’ЇДЕНА ЖУРНАЛІСТИКА

Олександр Зінов'єв у своїй книзі "Русская судьба. Исповедь отщепенца" пояснив, у яку партію він хотів би вступити, яку владу хотів би підтримати. І пожартував приблизно так:  Я б хотів стати членом партії, в якій генеральним секретарем є я, і яка зареєстрована в тій державі, де я і президент, і голова парламенту, і прем’єр-міністр. І щоб уся ця партія і вся ця держава складалися з одного мене... Зінов’єв з дитинства прагнув до свободи і на все життя зберіг свою непримиренну позицію щодо будь-яких проявів гноблення, приниження людської гідності.

За часів сталінізму він разом з товаришем здійснив невдалу спробу замаху на диктатора. Після смерті «вождя всіх народів», за часів сенсаційних виступів Хрущова проти культу Сталіна, редактори видавництв примушували талановитого філософа, соціолога, письменника, публіциста, політолога, карикатуриста Зінов’єва  в його наукові праці вставляти цитати з критикою культу особи Йосифа Віссаріоновича. А він рішуче відмовлявся «воювати з мерцями». За часів Брежнєва він критикував антидемократичні постанови ЦК КПРС, малював карикатури на генсека. Його не раз викликали в КДБ, попереджали, погрожували. Звичайно, могли просто фізично знищити, але боялися світового скандалу, бо на той час Зінов’єв був відомий за кордоном як видатний учений. Тому за поданням  Суслова його вигнали за межі СРСР. Опинившись у вигнанні він на прес-конференції численним кореспондентам, які прагнули розповсюдити сенсаційні викриття радянської дійсності, заявив: «Ви даремно сподіваєтесь почути від мене бодай одне погане слово про мою Батьківщину! Мене вигнали з СРСР, але я – не дисидент!». І ЗМІ Заходу втратили  інтерес до цього дивака. Коли почалася Горбачовська «перестройка», він повернувся на рідну землю. І… критикував Михайла Сергійовича. При Єльцині критикував Єльцина. При Путіні – Путіна… Якби не помер, то, напевне, вже сидів би за ґратами …

Людям притаманне прагнення до незалежності. І засоби масової інформації мають бути незалежними. І суди мають бути незалежними. І уряд має бути незалежним. Мають бути – але вони такими в нас не є!

Нещодавно я прочитав інтерв'ю з відомим Сергій Доренко, російський теле-радіо журналісттележурналістом Сергієм Доренком, якого, як він каже, "викинули, з’їли". Ця публікація спонукає до роздумів...

Трагедія сучасної журналістики полягає в тім, що навіть такі талановиті професіонали, як Доренко, не можуть бути незалежними (про це він сам сказав). А якщо всі засоби масової інформації залежні, то й політичне життя в країні перетворюється на існування в гетто.

Коли гості з Російської Федерації присутні на українських телевізійних  ток-шоу, майже всі вони неодмінно відзначають нашу розкутість, говорять, що вони заздрять нам. Ніде правди діти – нам, українцям, це приємно чути!..

Але не треба ілюзій! Просто рівень тиску на ЗМІ в Україні ще не досяг того, що в Росії. У нас розкутість ще залишається, головним чином, щоб давати суспільству "випускати пару". З часом "гайки закрутять" і в нашому інформаційному просторі.

А ось те, що людина може прочитати в Інтернеті таке, що й сама б хотіла сказати про нашу владу, про олігархів, про корумповану судову систему (та хіба ж тільки судову!!!), – все це нагадує наркоманію. Чергову порцію кайфу отримав – і ти вже розкутий!..

А злодії як крали, так і крадуть, можновладці як порушували Конституцію, так і далі продовжують, бандитизм неухильно зростається з міліцією, а влада на це реагує лише тоді, коли щось вийшло далеко за межі МВС, коли вже немає змоги замовчувати.

І коли вибухає Врадіївка, наші ЗМІ охоче інформують про це громадськість: виступив міністр, виїхала група перевіряючих, обізвалася прокуратура, когось зняли з посади, запевнили, що до врадіївських протестувальників за їхні дії щодо учасників і покривачів злочину жодних каральних санкцій не буде, і простим смертним здається, що правда нарешті восторжествувала.

Та чи надовго? Он адвокат одіозного офіцера міліції Дрижака запевняє, що в нього є результати 52 (п’ятдесяти двох!!!) експертиз, які підтверджують абсолютну невинуватість Дрижака.

І що ж? Цілком можливо, що наш "найгуманніший суд у світі" винесе Дрижаку виправдальний вирок. Хіба не було численних прецедентів?

А тимчасом, щоб запобігти новому бунту, вже побитий організатор ходи врадіївців на Київ, по-звірячому побитий і пограбований. І ЗМІ вже не вимагають від міліцейських та прокурорських чинів пояснень, не беруть на контроль хід розслідування цього, нового  злочину. І знаєте чому? Та просто якийсь Петро Іванович із Банкової або Іван Петрович з вулиці Грушевського знервовано зателефонував власнику телеканалу чи газети, а той притримав свого підлеглого журналіста й суворо гримнув: "Ти що, так і будеш про одне й те ж писати? Ну, що ти вчепився в  ту міліцію? Хіба більше нема про що писати?!" Ось вам і наша розкутість...

Піднявся галас після арешту спійманого на гарячому ректора-хабарника Мельника, і пересічному громадянину здалося, що нарешті почалася боротьба з корупцією та хабарництвом. Але… Після того, як міліція дала йому змогу втекти, ця ілюзія потроху почала розвіюватися. ЗМІ ще трохи посмакували тему виявлення Інтерполом ректора-втікача в Каліфорнії, а потім ця тема зів’яла. Бо можливість втекти від правосуддя  Мельнику дали… Хто?.. Вгадайте з трьох разів!.. А журналісти пожалкують, що не сміють вести власне розслідування…   

Нинішнє покоління журналістів в Україні можна умовно поділити на чотири основні групи:

1) справді професійні репортери, які уникають демонструвати свою власну позицію, а лише доносять правдиву інформацію до громадськості;  

2) продажні "журналюги", здатні за гроші прислужитися кому завгодно, хоч сатані, писати й показувати що завгодно, аби якнайбільше платили;

3) так звані "амбітні журналісти", які мають неймовірно високу самооцінку, низьку професійність, схильність до дешевих сенсацій і нульове почуття відповідальності;

4) середнячки з точки зору майстерності, але максимально націлені на порядність і чесність (в дозволених начальством масштабах), сумлінні "робочі конячки", які вірно служать тим, хто дає їм змогу заробити на шматок хліба з маслом, законослухняні та  покірні виконавці.

На жаль, друга, третя й четверта групи становлять абсолютну більшість.

Найменша група – перша.  

Відповідно й у суспільстві виховуються і чесні, принципові громадяни, й жлоби, для яких гроші – понад усе, і пустодзвони, здатні проковтнути будь-які плітки й побрехеньки, а ще – ті раби, які щоразу обирають одних і тих же можновладців, терплять тих самих корумпованих чиновників,  парламентаріїв, рейдерів, отих безсмертних Дрижаків, Мельників, отих мажорів, котрі залишаються на свободі після того, як на своїх джипах повбивали та покалічили ні в чому не винуватих громадян, навіть дітей… Отих суддів, що так співчутливо ставляться до мажорів!..  

Тож ЗМІ мають нести відповідальність і за корумпованих суддів, і за хабарників у системі вищої освіти, і за тих пристосуванців, яким «усе по барабану», і навіть за «беспредел» Дрижака, якому громадська думка дозволяла зловживати своїм службовим становищем, нахабніти, розперезуватися дедалі більше й більше (сумніваюсь я, що місцева преса посміла викривати його до тих пір, аж поки не зчинився народний бунт; бо по-справжньому викривати Дрижаків можна лише, викриваючи СИСТЕМУ)…  

Не може нині журналіст бути справді незалежним.

Ось уривок із уже згаданого інтерв’ю, яке дав Сергій Доренко:

– Наконец -то у вас, пока безработного, можно спросить: вы были независимы?

– Нет. Я вообще никогда не был независимым. Я просто очень вздорный… Да и что такое независимость?! Существуют, например, твои акционеры. Я бы с удовольствием расстрелял любого из них из зенитных пушек. Они режут напополам. Но этого нельзя делать. Хорошо. Ты начинаешь резать из зенитных пушек чужих акционеров. А они идут кляузничать, лить свою несчастную, олигархическую соплю в пиджак твоему акционеру…

– И  в эфире надо об этом думать…

– Да. Мне по поводу одного начальника говорили: ну что ты как бульдог вцепился в него, отпусти!.. И я начинаю об этом думать, это мне портит нервы!..   Знаете, может быть, свидетельством моей свободы служит статистика моих увольнений. Меня в 90-е годы, например, увольняли строго раз в год. В 98-м году выгнали дважды. Это свидетельствует о том, что я в общем не дорожу местом, следовательно, до какой-то степени свободен

* * *

Браво, колего!.. У сучасних умовах єдиною можливістю для журналіста стати незалежним  є готовність бути звільненим за висловлену правду! І чим частіше його виганяють роботодавці, тим більш незалежним він стає хоча б у власних очах.

Пам'ятник загиблим журналістам у роки Великої Вітчизняної війниНачебто й мирна, спокійна професія – писати про життя людей на планеті Земля. Але журналістську професію визнано однією з найнебезпечніших! Бо коли вдуматися, то у людей справді порядних їхній життєвий вибір визначається не рівнем зарплати, а бажанням служити своїй Вітчизні, своєму народу, боротися з несправедливістю, захищати слабших, віддавати належне талановитим, сильним, мужнім, доносити до широкого загалу правдиву інформацію про все, що хвилює співвітчизників. А це далеко не завжди супроводжується схвальними оплесками… На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло більш як 1500 журналістів. Всі вони знали, яка небезпека їх чекає на фронтах, але йшли туди, діставалися на самісіньку передову, в окопи першої лінії, іноді й самі бралися за зброю, відстрілюючись від гітлерівських вояків. І гинули, гинули, гинули…

Не менш безпечною є й такий різновид журналістики, як власне розслідування злочинів, вчинених в мирний час мафією, коли злочинний світ зростається з владою, коли бандити носять міліцейську форму, а корумповані державні службовці користуються послугами таких «міліціонерів». Відповідь на журналістські розслідування жорстока! Вже  стали поширеними вбивства журналістів за вторгнення в цей брудний кримінальний світ. Замовні вбивства на грунті політичних протистоянь, на грунті рейдерства, хабарництва, помсти за критику…  За роки незалежності в Україні загинули майже 70 журналістів. Ось не так давно загинув кореспондент інтернет-видання "Ліга" Євген Дикий, якого знайшли вбитим в Одесі.

Пам'ятний знак на честь журналістів і письменників, які загинули у Великій Вітчизняній війні - ДонецькМеморіал - Загиблим журналістам, КиївПам'ятник Загиблим журналістам на даху будинку ВВС в ЛондоніПам'ятник журналістам, загиблим за свободу слова - в місті Грозному у сквері Журналістів















Ніхто не порахував, скількох журналістів жорстоко побили, покалічили, скільком погрожували, допікали телефонними дзвінками анонімів, прозоро натякали про небезпеку їхнім дітям, батькам, близьким родичам, підпалювали їхні машини, квартири…

А в журналістику все ж таки йдуть! Щоправда, йдуть з різною метою. Бо для одних вона, журналістика – це, як казав мій колега, не професія, а група крові. Для інших – спосіб прославитися, дати вихід своїй амбітності. Є й такі, хто націлився на великі гроші. Йдуть талановиті й не дуже, йдуть делікатні й нахабні, життєлюби й песимісти, романтики й зануди. І це при тому, що і ті, й інші постійно відчувають свою залежність від начальства, від політичної кон’юнктури, від власного сумління.

Раніше на критику в пресі, на радіо й телебаченні органи влади й керівники підприємств і організацій були зобов’язані реагувати. І реагували, або робили вигляд, нібито реагують. Сьогодні у відповідь на критику відповідають демонстративним ігноруванням, а коли вже дуже значний суспільний резонанс від виступу в ЗМІ, можуть подати до суду «за наклеп», не пошкодують дати кругленьку суму хабаря суддям, можуть скористатися знайомством з високим начальством. І тоді журналіста «з’їдають». А то й наймають кіллерів…

Перевірений практикою метод можновладців приборкувати непокірні ЗМІ – судові позови, в тому числі й вимоги компенсувати кругленькими сумами грошей «моральної шкоди». Ось найсвіжіша інформація з Донеччини: //gazeta.ua/ru/articles/politics/_na-donetchine-srazu-dva-regionala-reshili-razobratsya-s-nezavisimymi-smi/517683

23.09.2013.  ДРУЖКОВКА. Сегодня состоялось первое судебное заседание в городе Дружковка Донецкой области по иску депутата горсовета от Партии регионов Виталия Подопригора к газете "Наша Дружковка". Ему не понравилась статья "Нет новым тарифам" с критикой резкого повышения стоимости коммунальных услуг.

23.09.2013. ГОРЛОВКА.  В августе прошлого года во время предвыборной компании местный активист Александр Кириллов осветил в эфире телеканала сведения общественного движения "Честно". Он озвучил прогулы депутатов Донецкой области и всей Украины, как провластных, так и оппозиционных. Игорь Шкиря, по сведениям "Честно", оказался одним из прогульщиков. 20 сентября состоялось первое заседание суда в Горловке по иску народного депутата от ПР Игоря Шкири. От местного частного телеканала, который возглавляет Юлия Гур, нардеп Шкиря требует сто тысяч гривен в качестве компенсации якобы нанесенного ему морального вреда. Пытается доказать, что в эфире ООО ТРК "6 канал" местный общественник сказал неправду, заявив, что в парламенте Шкиря является злостным прогульщиком… «Нардеп доказывает, что он не пропускал пленарные заседания, на том основании, что голосовала его карточка! Мы считаем – он просто хочет разорить независимую телекомпанию», – сказала  Юлия Гур… – В  день судебного заседания заходит в комнату судьи как к себе домой, перед началом заседания входит в зал вместе с судьей, может оборвать или высказаться насмешливо, это вызывает недоверие»…

До речі, сайт Gazeta.ua  подає наведену інформацію під заголовком: На Донетчине сразу два "регионала" решили "разобраться" с независимыми СМИ. Зверніть увагу: слова «регіонал» і «розібратися» автор статті і редакція взяли в лапки. А ось НЕЗАВИСИМЫЕ СМИ – без лапок. Мабуть, ще не  вмерла надія  на те,  що в нашій державі ЗМІ можуть бути незалежними!..


Олег КРАВЧЕНКО,

член Національної спілки журналістів України.

Кравченко Олег

загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?