загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

«Донорство — стимул залишатися здоровим!»

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Сім років Ігор регулярно ділиться кров’ю з тими, хто її потребує.

Ігореві Оришку (ім’я з етичних міркувань змінено) — 41 рік, сім років тому він знайшов своє покликання. Кажуть, немає лиха без добра: так сталося і у його випадку. Біда підкралася зненацька й ледь не забрала життя улюбленої сестри. Тоді чоловік зрозумів, що світ не без добрих людей, тож вирішив відплатити всім потребуючим тою ж монетою.

 Двоюрідну сестру Марину, з якою провів все дитинство, віз до пологового будинку з радістю, адже мала подарувати йому племінника. Незважаючи на те, що вагітність минула без проблем, під час пологів виникли серйозні ускладнення. Чоловік Марини зателефонував і тремтячим голосом повідомив, що, народжуючи сина, жінка ледве вижила, але й зараз її життя під загрозою. Терміново знадобилася кров для переливання: дорога була кожна хвилина.

Ігор побіг до обласного центру служби крові, аби здати свою кров. Але нічого не вийшло: група крові та резус не підходили. На допомогу прийшли “бойові товариші” Ігоря. Він тоді був військовослужбовцем, а такі люди своїх у біді не залишають. Щоб врятувати життя Марині, кров здали 80 людей!

“Я вважав, що повинен виконати свій борг перед Богом, який не залишив нашу сім’ю у важку хвилину. Вирішив дати свою кров тим, хто її потребує”, - згадує пан Ігор.

Спочатку здавав кров не для конкретної людини, а, як то кажуть, на благо держави. Плазму зберігали та використовували для хворих. Чоловікові пропонували за це гроші, але він щоразу відмовлявся. “Огидно було навіть чути про це: як можна наживатися на чужому горі?” - обурюється пан Ігор. На думку донора, кров — та річ, за яку у жодному разі не можна брати платню. Пригадала фільм “У гонитві за щастям”, де батько здавав кров, щоб нагодувати маленького сина вечерею. Пана Ігоря це не переконало: каже, більшість донорів — працездатні люди, тож заробляють на крові не тому, що потребують щоденного хліба... Цей факт змусив його замислитися над тим, чи хтось, бува, не спекулює на його доброті, тож тепер допомагає виключно дітям, які лікуються у Західноукраїнському спеціалізованому дитячому медичному центрі та “Охматдиті”. Ходить у “Службу крові” як на роботу. Донорство почало нагадувати йому своєрідний наркотик. Рятував людські життя не менше сімдесяти разів!

Бути постійним донором — означає вести особливий спосіб життя. Двічі на місяць пан Ігор здає аналізи крові — загальний, на жирність та алкоголь. Процедура займає 1,5 — 2 години. Один раз на півроку проходить повне стаціонарне обстеження. Доводиться вести здоровий спосіб життя, не вживати алкоголю. Каже, дозволяє собі 50 грамів червоного вина раз на рік — у день народження батька. Бути здоровим душею та тілом допомагає військовий вишкіл: коли служив в Академії Сухопутних військ, його робочий день починався о шостій ранку та завершувався о пів на дванадцяту ночі. Завжди робив зарядку, товаришував зі спортом, адже доводилося бути прикладом для молодих воїнів. Тепер донорство — стимул залишатися здоровим, адже у випадках шкірних та серцевих захворювань, поганого зору, низького гемоглобіну, після травм та хронічних недуг ділитися своєю кров’ю не дозволяють.

Вважають, що донорам потрібен особливий режим харчування: наприклад, не можна споживати смажену їжу. Пан Ігор таких рекомендацій не дотримується. “Я — хлопець зі села. Люблю сир, молоко, а шкідлива “штучна” їжа мені не до душі!” - зізнається. Однак за три дні до здачі плазми не вживає жирної їжі, адже це — заборонено.

Зараз він — військовий пенсіонер. Разом із друзями має свій бізнес - дистрибуторську компанію з постачання квасу та пива. Всупереч поширеній думці про те, що разом з кров’ю людина втрачає сили та потребує відновлення, пан Ігор після кожної здачі почувається чудово — більше того, відчуває приплив сил. Сідає за кермо і їде на роботу.

21-річна дочка бере з батька приклад — вже тричі ділилася з хворими кров’ю. Вона працює адміністратором у готелі: з роботи вирватися важко, та й організм втомлений, тож взяла невеличкий тайм-аут. А от дружина, хоч і військовослужбовець, — боїться навіть вигляду крові, тож такий різновид благодійності їй не під силу.

“Навколо стільки хворих діток, які потребують допомоги! - наголошує пан Ігор. - Кожен з них може зробити чимало добра, коли виросте, але щоб дитина отримала таку можливість, деколи бракує одного-єдиного донора. Здоров’ям потрібно ділитися, а благо завжди повертається до того, хто несе його у світ!”.

Лариса ПОПРОЦЬКА

До списку новин