Складові українського довголіття. Частина ІІ

Генетика плюс здоровий спосіб життя - і ніяких лікарів

Продовжуємо тему українського довгожительства.

Іван Федорович Чуриканов з Павлограда Дніпропетровської області прожив 100 років, навіть не сподіваючись на це. Проте і в такому поважному віці зберіг ясний розум, дотепність, має доглянутий вигляд.

Народився Іван Федорович в Орловській губернії, у Вишнедовжанському повіті, 20 січня 1913 року - за церковними книгами, проте в метриці записали 6 серпня. Обоє його батьків - з багатодітних родин, в самого Івана теж було ще двоє братів.

У 1935 році пішов служити прикордонником на Далекий Схід. Був радистом, через три роки повернувся додому. Воював Іван Федорович у складі морської піхоти під Феодосією, Керчю, Новоросійськом. На Малій землі партійний квиток йому особисто вручив полковник Леонід Брежнєв. У 43-му отримав серйозне поранення й був демобілізований. Працював будівельником.

З дружиною Зіною у злагоді прожили 63 роки. Виростили сина й доньку.

Іван Федорович каже, що весь час намагається сам себе забезпечувати. В його квартирі чисто прибрано, затишно. Сідає їсти в один і той же час. Посуд миє в спеціальних рукавичках - боїться потрапляння на руки хімічних речовин. Років десять тому, каже, коли ще добре ходив, всі його справи були розписані за днями тижня. У вівторок ішов на пошту купувати свіжі газети, у четвер - виносив сміття, а прогулянки на свіжому повітрі були обов'язковими щодня. Багато читає газет і зараз, а телевізор вмикає, лише коли показують футбол і новини.

На запитання, чи щось змінив би у своєму житті, відповів, що ні, адже кожен із нас проживає власне життя.

Катерина Козак, жителька села Хотимир Тлумацького району Івано-Франківської області, 14 лютого відзначила своє 116-річчя.

У 2012 Книга рекордів України визнала Катерину Козак найстарішою жінкою держави. Її вік підтверджує не лише запис у паспорті, але й церковна книга.

За все своє життя пані Катерина жодного разу не виїжджала за межі Прикарпаття. Працювала в колгоспі "Прапор комунізму", освіти не має, пам'ятає Першу та Другу світові війни.

Попри свій поважний вік, Катерина Козак не нарікає на здоров'я. Вона жодного разу не лікувалась у медичних закладах, не визнає ліків і користується лише народними методами. Чай з медом та з малиною вважає найкращими ліками.

Жінка жодного разу не була у шлюбі та не має власних дітей. Втім, вона самотужки виховувала двох доньок своєї сестри, яка загинула у роки війни.

Нині Катерина Козак погано чує, мало ходить і важко розмовляє, однак має чудові пам'ять та зір. Вона демонструє, що з легкістю може заправити нитку в голку. Жінка не любить дивитись телевізор, багато молиться за здоров'я близьких та за те, щоб в Україні не було війни. Жартує, що "прожила настільки важке життя, що навіть смерть її боїться".

У приміському селищі Херсона Зеленівка мешкає у сім'ї своєї онуки Світлани Павлівни Скрипник столітній Григорій Іванович Радіонов. Дата його народження за документами - 14 квітня 1913 року, проте, за наявними у довгожителя відомостями, насправді народився він на місяць раніше - 14 березня. Родом чоловік із багатодітної селянської родини з Херсонщини, де довгожителями є також мама й одна із сестер Григорія Івановича. Мама померла у віці 102 роки, а сестрі, яка мешкає зараз у Херсоні, вже виповнилося 95.

Григорій Радіонов - учасник бойових дій, перебував на фронті з 1941 по 1945 роки. Має нагороди, у тому числі й медалі за взяття Кенігсберга, Берліна, за визволення Праги. Після війни працював водієм у радгоспі. Усе життя мав добре здоров'я, ніколи не хворів і не звертався до лікарів. Вперше медичну картку на нього завели півтора роки тому, та й то - з приводу отриманої травми - перелому шийки стегна.

За словами родичів, Григорій Радіонов - добра, спокійна людина, ніколи не лаявся, нікому не грубіянив, навіть своїх дітей не карав за провини. Любить в міру поїсти і випити. Навіть зараз випиває по 30 - 50 грамів горілки. Проте ніколи не зловживав спиртним, не палить, має ясний розум, хороший зір. До травмування займався домашнім господарством у будинку онуки та її чоловіка, куди його 15 років тому забрали із села Раківка. У довгожителя - 5 дітей, 9 онуків, 6 правнуків і 3 праправнуки.

Марія Василівна Крузіна народилася 7 травня 1913 року в селі Уразове Курської області, до Житомира на постійне проживання приїхала в 1945 році. Дружина прикордонника. За освітою - вчителька молодших класів, однак у 1955 році пішла працювати на пошту. Девіз життя: "Поважай себе та інших".

Багато років жила в Середній Азії. Її 74-річна донька вважає, що саме гірське повітря вплинуло на мамине здоров'я, - досі у неї нема проблем із судинами та суглобами.

До недавнього часу багато читала, особливо любила класику та історичні романи. Дуже ясно пам'ятає те, що було багато років тому, хоч іноді не може згадати того, що було вчора. Замолоду жінка любила танцювати, гарно співала і грала на фортепіано. Навіть працювала тапером у кінотеатрі за часів німого кіно. Захоплювалася верховою їздою. Навіть перед самим народженням першої дитини Марія на коні спускалася з верхнього аулу в місто до лікарні, оскільки застава, де вони з чоловіком служили, була високо в горах.

У 80 років любила піти на прогулянку, в кіно, театр. Окуляри вперше одягла у 50-річному віці. Все її життя пройшло в активному русі. Діти не пам'ятають, щоб мама колись просто так сиділа. У вільний час вона багато вишивала, а зараз усі вишивки подарувала невістці на згадку. Досі Марія Василівна береже сорочку, яку вона вишила своєму батькові.

Вона завжди і всюди хотіла бути першою - і в сім'ї, і на роботі. Навіть зараз каже, що "хотіла б сама розпоряджатися по господарству і командувати домом". Скупа на похвалу, має жорсткий, вольовий характер. При цьому гостинна і хлібосольна, все життя дуже смачно готувала, хоч сама їла мало.

На питання, як вона дожила до такого віку, жінка відповіла: "Я ніколи не вживала спиртні напої, завжди дотримувалася режиму, їла по годинах і ніколи не брала дурного в голову. Вдень обов'язково трохи спала, вчасно лягала ввечері, а прокидалася дуже рано".

Особливості довгожительства в Україні коментує доктор медичних наук, заввідділом соціальної геронтології і герогігієни Інституту геронтології ім. Д.Ф.Чеботарьова НАМН України Олександр Анатолійович Поляков:

"Якщо генетичні фактори довгожительства до кінця не вивчені, то вплив способу життя людини цілком очевидний.

При вивченні широкого пласту довгожителів в Україні, ми підмітили цікаву особливість: практично всі ці люди десь у віці 40-50 років змінили свій спосіб життя на більш здоровий. Якщо в молодості вони, наприклад, вживали алкоголь і палили, то в зрілому віці часто зовсім відмовлялися від тютюну, а алкоголь продовжували вживати у помірних дозах. Помірності, треба зазначити, вони дотримуються у всьому: в харчуванні, роботі, фізичних навантаженнях. І таким принципам довгожителі намагаються залишатися вірними до кінця життя.

Важливо зрозуміти, що наші довгожителі мають усі проблеми і хвороби звичайних людей, але у них набагато кращий адаптаційний резерв, тобто, простіше кажучи, їх організм може пристосуватися до цього і жити."