загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Вдівці та вдови. Які в них потреби? Як їм допомогти?

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

У тьмяній маленькій кухні Джін автоматично накриває на стіл. Зрештою, треба щось поїсти. Її погляд зупиняється на двох тарілках... Джін починає ридати. За звичкою вона накрила стіл на двох. Відтоді як помер її любий чоловік, минуло два роки.

СМЕРТЬ подружнього партнера завдає глибокого болю. Це важко зрозуміти тому, хто не втратив чоловіка або дружину. Людина не відразу усвідомлює жахливу реальність, для цього потрібен час. У Беріл, якій 72 роки, раптово помер чоловік. Вона довго не могла це збагнути. Вдова каже: «Все було наче уві сні. Я не хотіла вірити, що він більше ніколи не переступить цей поріг».

Деякі люди продовжують відчувати кінцівку, яку їм ампутували. Щось подібне відбувається з тими, хто втратив чоловіка або дружину. Інколи вони «бачать» свого любого партнера у натовпі або звертаються до нього, хоча його вже нема.

Часто родичі та друзі не знають, як правильно поводитись у такій ситуації. Чи ви маєте знайомих, які втратили подружнього партнера? Як можна їх підтримати? На що варто зважати, аби допомогти вдівцю чи вдові подолати горе і знову втішатися життям?

Чого варто уникати

Родичам та друзям важко дивитись на страждання близької людини, і вони з добрих спонук хочуть зробити все можливе, щоб вдівець або вдова якомога швидше подолали горе. Однак дослідник, який аналізував поведінку 700 вдівців та вдів, написав: «Було б неправильно визначати період, протягом якого людина повинна оплакувати смерть подружжя». Отже не спонукуйте людину стримувати сльози, нехай вона виливає свій смуток стільки, скільки потрібно (Буття 37:34, 35; Йова 10:1).

Ви можете допомогти організувати похорон, але не слід брати все на себе. Пол, 49-річний вдівець, каже: «Мої друзі вирішили багато питань, пов’язаних з похороном. Але особливо я вдячний їм за те, що вони зважали на мою думку і дали мені змогу керувати приготуваннями. Я дуже хотів, щоб похорон дружини відбувся на належному рівні, адже це було останнє, що я міг для неї зробити».

Безумовно, ті, хто втратив близьку людину, цінують допомогу інших. Ейлін, 68-річна вдова, говорить: «У той час я не могла ясно мислити, тому було важко організувати похорон і оформити необхідні документи. На щастя, мій син і невістка дуже мені допомогли».

Не бійтеся говорити про померлого. Беріл, про котру згадувалось раніше, зауважує: «Мої друзі були справжньою підтримкою для мене. А втім, я помітила, що багато з них не наважувались говорити про мого чоловіка Джона. Таке враження, що його ніколи не існувало, і від цього було боляче». Часами вдівець або вдова прагнуть поговорити про своє подружжя. Чи можете ви пригадати якісь добрі вчинки померлого або смішну історію, пов’язану з ним? Не вагайтесь розповісти це. Якщо доречно, розкажіть, що вам подобалось у людині і чому вам її бракує. Завдяки цьому той, хто оплакує свого подружнього партнера, побачить, що інші розділяють його смуток (Римлян 12:15).

Не засипайте людину порадами і не спонукуйте її приймати поспішні рішення*. Виявляйте проникливість. Поміркуйте: «Що я можу зробити, аби допомогти другу чи родичу пережити цей нелегкий період?»

Що можна зробити

Відразу після смерті подружнього партнера людина потребує допомоги. Чи могли б ви приготувати їжу, прийняти її родичів або просто побути з нею?

Варто усвідомлювати, що чоловіки та жінки по-різному дають собі раду з самотністю і пригніченням. У деяких частинах світу більше половини вдівців одружуються протягом півтора року після смерті дружини. Таке рідко буває серед вдів. Чому?

Усупереч загальноприйнятій думці чоловіки здебільшого одружуються знову не для того, щоб задовольнити свої фізичні чи сексуальні потреби. Одружений чоловік схильний повністю довіряти лише своїй дружині. Тож після її смерті він почувається надзвичайно самотнім. А от вдова швидше знаходить розраду, хоча друзі її чоловіка іноді забувають про неї. Для багатьох вдівців повторне одруження — це єдиний спосіб подолати самотність, незважаючи на те, що рішення створити нову сім’ю може бути поспішним. На відміну від них, вдовам краще вдається справлятись з болісним відчуттям самоти.

Як полегшити тягар самотності, який несе хтось із ваших друзів чи рідних? Хелен, 49-річна вдова, розповідає: «Багато людей мають хороші спонуки, але не виявляють ініціативи. Зазвичай вони кажуть: “Якщо тобі потрібна допомога, дай про це знати”. Але мені було дуже приємно, коли хтось просто казав: “Я іду в магазин. Хочеш піти зі мною?”» Пол, дружина якого померла від раку, дуже цінував, коли інші пропонували йому кудись піти. Ось що він говорить: «Іноді тобі не хочеться спілкуватись з людьми і розповідати про свої справи. Однак, провівши вечір в товаристві друзів, завжди почуваєшся краще, тобі вже не так самотньо. Ти розумієш, що про тебе турбуються, і на душі стає легше»*.

Коли співчуття особливо бажане

Хелен найбільше потребувала підтримки тоді, коли її рідні знову поринули в буденні справи. Вона каже: «Спочатку родичі та друзі перебувають поряд, але потім повертаються до звичного життя. Ви ж залишаєтесь зі своїм горем». Усвідомлюючи це, справжні друзі не забуватимуть про овдовілого і надалі підтримуватимуть його.

Вдівець або вдова можуть почуватись особливо самотніми у річницю шлюбу чи смерті подружнього партнера. Ейлін, згадана раніше, каже, що син старається приділити їй більше уваги у річницю шлюбу, аби розвіяти смуток. Вона розповідає: «Щороку в цей день ми з Кевіном кудись ідемо. Син запрошує мене пообідати, і ми проводимо час лише удвох». Чому б не запам’ятати, у які дні вашому овдовілому родичу або другові особливо важко? Ви або хтось інший могли б побути разом з ним в річницю шлюбу або смерті його подружнього партнера (Приповістей 17:17).

Великою підтримкою для того, хто овдовів, можуть стати особи, які пережили таку ж трагедію. Ось що говорить про іншу вдову Анні, котра вісім років тому втратила чоловіка: «Вона ніколи не занепадала духом. Це спонукувало мене теж не здаватись».

Справді, вдівці і вдови, які вже подолали перші, найболісніші, відчуття, можуть бути для інших джерелом відсвіження та підбадьорення. У Біблії міститься зворушлива розповідь про двох удів, молоду Рут і її свекруху Ноомі. Ці дві жінки ніжно дбали одна про одну і так змогли пережити горе й труднощі, пов’язані зі смертю чоловіків (Рут 1:15—17; 3:1; 4:14, 15).

Час лікувати рани

Щоб повернутись до повнокровного життя, вдівцю або вдові треба відновити душевну рівновагу. Не варто жити лише спогадами, занедбуючи власні потреби. Мудрий цар Соломон визнав, що є «час плакати», але він також говорив, що має бути і «час лікувати» (Екклезіяста 3:3, 4).

Пол, згаданий на початку, поділився, наскільки важко не жити минулим. Він гарно пояснив: «Ми з дружиною були наче два дерева, які переплелися між собою. Одне з них засохло, і його відтяли, а друге тепер стоїть покручене. Без дружини я почувався неповноцінним». Дехто через відданість до померлого повертається думками в минуле. Інші ізолюють себе, бо їм здається, що вони зрадять кохану людину, якщо втішатимуться життям. Як допомогти вдові або вдівцю загоїти душевну рану і повернутись до нормального життя?

Насамперед тактовно заохочуйте людину висловлювати свої почуття. Герберт, який вже шість років є вдівцем, каже: «Я дуже ціную ті моменти, коли інші уважно слухали, поки я ділився спогадами або тривожними думками. Звичайно, моїм друзям не завжди було цікаво, але я вдячний їм за співчуття». Пол був зворушений увагою зрілого друга, котрий постійно запитував, як він почувається. Пол говорить: «Він був щирий і тактовний, тож я не вагався виливати йому своє серце» (Приповістей 18:24).

Зажурену особу можуть полонити такі різні почуття, як жаль, гнів або почуття вини. Висловлюючи їх, людина робить важливий крок, який допомагає швидше прийняти нові обставини. Наприклад, цар Давид вилив своє серце найкращому другу, Богу Єгові, і це додало йому сил. Так Давид зміг примиритись з думкою, що його син помер (2 Самуїла 12:19—23).

Безумовно, людині, яка втратила подружнього партнера, спочатку дуже важко повернутись до звичного ритму життя. Чи могли б ви разом з нею виконувати якісь щоденні справи, наприклад робити покупки, або запросити її на прогулянку? Щоб ця близька вам особа не відокремлювалась від інших, попросіть її допомогти вам у чомусь, скажімо: попильнувати за дітьми, навчити вас готувати її «коронну» страву чи підсобити з дрібним ремонтом. Такі заняття не лише відсвіжать людину — завдяки ним вона відчує, що її життя не марне.

Спілкуючись з іншими, овдовіла особа поступово відновить інтерес до життя. У неї навіть можуть з’явитись нові цілі. Ось приклад Йонетт, 44-річної вдови. Вона пригадує: «Життя, здавалось, ніколи не увійде в звичну колію. Мені довелось самій виконувати хатню роботу, розпоряджатися грошима і виховувати трьох дітей». Але згодом Йонетт навчилась урівноважувати ці обов’язки і налагодила добрий обмін думками з дітьми. Вона також навчилась приймати допомогу друзів.

«Життя залишається безцінним даром»

Друзі і рідні зможуть краще підтримувати вдову або вдівця, якщо будуть реалістичними. У тих, хто втратив подружнього партнера, періоди спокою можуть чергуватися з періодами депресії протягом місяців, а то й років. Звичайно, «рана... серця» може бути дуже глибокою (1 Царів 8:38, 39).

У часи пригнічення людина може замкнутись у собі і втратити відчуття реальності. Тому треба делікатно скеровувати її у правильному напрямку. Це допомогло багатьом вдівцям і вдовам поставити нові цілі в житті. «Навіть після болісної втрати коханої людини життя залишається безцінним даром»,— каже Клод. Цей 60-річний вдівець тепер більшість свого часу присвячує проповідницькій діяльності в одній з країн Африки.

Після смерті чоловіка чи дружини життя змінюється. І все ж ті, хто овдовів, залишаються потрібними і можуть багато зробити для інших (Екклезіяста 11:7, 8).

 

Допомога чи перешкода?

  «Я зберігаю багато речей мого чоловіка,— каже Хелен, яка овдовіла лише кілька років тому.— Вони нагадують мені про щасливі моменти нашого життя. Я не хотіла викидати все одразу, адже розуміла, що з часом можу пошкодувати».

  А от Клод, дружина якого померла п’ять років тому, говорить: «Мені не потрібно зберігати речі дружини, щоб пам’ятати про неї. Навпаки, коли я їх викинув, мені було легше змиритися з втратою».

  Як видно з цих висловлювань, люди по-різному вирішують, що робити з речами померлого. Тому з боку родичів та друзів було б мудро не нав’язувати вдівцю або вдові власних поглядів щодо цього (Галатів 6:2, 5).

До списку новин