загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Для діагнозу треба знати, чи щасливий пацієнт

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

заслужений лікар України Тетяна ПОПОВАОдна з найвідоміших у світі Київська гомеопатична школа готується до 80-річчя. 

Мені дуже поталанило, що я народилася в сім’ї засновника Київської гомеопатичної школи Дем’яна Володимировича Попова. Тому ніколи не сумнівалася щодо ефективності цього методу. Нині Київська гомеопатична школа — одна з найвідоміших у світі.

«Попов — снайпер, а я стріляю картеччю»

Дем’ян Попов у 1935 році залишив хірургію, в якій пропрацював 10 років, і після освоєння таких методів, як фітотерапія, кровопускання, тибетська медицина, почав застосовувати гомеопатію в маленькому стаціонарі на Кіровоградщині. Він упевнився, що ця наука може запобігти навіть хірургічному втручанню.

Моє опанування гомеопатії почалося в робочому кабінеті батька на старших курсах медичного інституту: він дозволяв сидіти на прийомі, але — мовчки. Пізніше я зрозуміла, що цінність цих занять не обмежувалася констатацією діагнозу захворювання. Хоч як дивно, але діагнози йдуть за модою, як й інші сфери людської діяльності. Недаремно американський кардіолог Бернард Лоун якось написав: «…що безпорадніші вчені, то винахідливіші при створенні діагнозів лікарі». Практика батька стала уроками справжнього лікування. Іноді його призначення здавалися дивними, але позитивні результати говорили самі за себе, і це розширювало мої знання.

Часто спостерігала, як пацієнти, які приходили до лікаря з безліччю скарг, були розчаровані тим, що їм призначили тільки один препарат. Хоч більшість із них погоджувалася з тим, що призначити хворому один препарат значно складніше, ніж запропонувати кілька. Один з колег батька якось сказав про нього: «Ну що ж, Попов — снайпер, а я стріляю картеччю». Останнім часом я теж призначаю один засіб, два чи три — велика рідкість.

Головне — індивідуальний підхід

Досвід Київської гомеопатичної школи цікавий тим, що він, як кажуть, автентичний, адже вітчизняні гомеопати довгий час були ізольовані від колег і від будь-якого впливу. Доступу до літературних джерел у них практично не було: Всеросійське товариство гомеопатів, яке діяло в СРСР до 1936 року, розпустили, а колишнього міністра охорони здоров’я Григорія Камінського, який написав лист на захист гомеопатії, у 1937 році запроторили до концтабору.

Особливостями нашої школи є індивідуальний підхід до лікування хворого та вибору для нього ліків, сумлінне ведення історії хвороби пацієнта, збереження традицій лікарського мистецтва, що ∂рунтується на глибоких знаннях історії медицини. Ми надаємо рівноцінне значення симптомам тілесним і психічним. Головним критерієм правильності лікування є покращення загального самопочуття пацієнта.

Доля гомеопатії як у всьому світі, так і в нашій країні, особливо у радянський період, складалася нелегко. Неможливість публікувати наукові роботи призвела до того, що маємо мізерну кількість відповідної вітчизняної літератури. Втім, нашою повсякденною діяльністю мало цікавилися адміністративні органи, бо ми не були державною медициною і, звісно, не могли видавати лікарняні листи, вирішувати питання госпіталізації, інвалідності. Можливість публікацій з’явилася з кінця 90-х років минулого сторіччя.

Міфи та правда

Один з міфів, яким оперують супротивники гомеопатії, — неможливість швидкого ефекту від застосування гомеопатичних ліків. На щастя, його розвінчує практика. Якось до мене зайшов колега з дружиною, яка поскаржилась на сильний зубний біль. Я дала їй гомеопатичну пігулку кремнію (придбала її в аптеці на Мадагаскарі). Про результат довідалася через два роки, коли випадково зустрілася з колегою на конференції. Він сказав, що за весь цей час зубний біль жінку не турбував.

Одна з моїх постійних пацієнток вилікувалася від аритмії завдяки наперстянці. Протягом кількох років аритмія не давала про себе знати, навіть коли вона несла щось тяжке. І подібних прикладів десятки.

Гомеопатія є реабілітаційною медициною, зокрема для інвалідів дитинства, які страждають на спадкові хвороби та непрацездатні через травми, важкі хвороби. Пам’ятаю селянку, яка привела на прийом маленького сина з хворобою Дауна. Він не вмів виконувати найпростіших дій. Завітавши наступного разу, вона повідомила: «Він уже гуси пасе!»

Феноменом гомеопатії, зокрема дієвістю високих так званих нематеріальних розведень лікарських речовин, цікавляться фізики.

Саме з цієї причини її не визнавали в СРСР, бо сповідували тільки матеріалістичне, а людей вважали однаковими, без ознак індивідуальності. А для лікаря-гомеопата важливо: щасливий чи нещасний його пацієнт, блондин він чи брюнет, любить солодкі чи солоні страви. Адже від цих чинників залежить вибір ліків.

Чудовий вислів знайшла у відомого французького гомеопата Жильберта Шаретта: «Лікар має право бути упередженим, але не має права бути невігласом». І можна зрозуміти пацієнта, що не хоче лікуватися в доктора, який припускається граматичних помилок. У свою чергу відомий канадський кардіолог Ганс Сельє писав: «Що більше ви ознайомлюєтеся з літературою, що не має прямого стосунку до вашої спеціальності, в тому числі філософською і художньою, то більше загострюється ваша здатність до значних відкриттів». А знаходження ефективних ліків, особливо тих, що нечасто призначають, — і є справжнім науковим відкриттям. Воно допомагає не лише краще вивчити ліки, а й зрозуміти пацієнта з його індивідуальними особливостями.

Між Сциллою і Харибдою

Нинішній час можна вважати часом поширення гомеопатії. Чи однозначно позитивне це явище? Гадаю, ні. З’явилося багато некомпетентності, бутафорії. Та водночас з’явилася можливість залучати в гомеопатію осіб, які розвиватимуть її у класичному напрямі.

Ще одна важлива перевага гомеопатії — нешкідливість з точки зору фармаколога. Тобто гомеопатичні ліки не токсичні і не спричиняють побічних наслідків.

Людський чинник є визначальним для гомеопатії. Київська гомеопатична школа враховує соматику, психіку, біографію пацієнта, родинні зв’язки, професію, національність, місце проживання. Ще Блез Паскаль казав, що для людини пересічної всі люди на одне обличчя. Тому мене дуже бентежить, коли я запитую в матері: «Яка ваша дитина — її улюблені страви, ставлення до тепла чи холоду?», а вона відповідає: «Як усі діти…»

Засмучують мене і деякі тенденції у сучасній гомеопатії. Зокрема, це недостатнє засвоєння майбутніми лікарями фундаментальних наук: анатомії, гістології, фізіології. Недооцінка конкретних обставин, в яких існує реальний пацієнт. Адже все це має значення для лікування гомеопатією.

Якось мене приємно вразив один з пацієнтів, який на мої слова: «Ви одягайтеся, будь ласка, а я подумаю», сказав: «Як давно я не чув таких слів із вуст лікаря, та і стетоскопа (я користувалася ним за прикладом батька) давно не бачив». Це був комплімент вищого гатунку.

Гомеопатія — це дуже делікатна, м’яка і потрібна людям терапія. До неї потрібно ставитися як до новонародженої дитини.

ДОСЬЄ «УК»

Тетяна ПОПОВА. Народилася в Кіровограді 1930 року. Закінчила Київський медичний інститут. 1987 року створила перше в Києві госпрозрахункове гомеопатичне відділення, на базі якого нині працює Гомеопатичний центр імені Дем’яна Попова. Заслужений лікар України. Автор «Нарисів про гомеопатію», перекладених французькою, німецькою та чеською мовами, а також книжок «Мозаїка життя», «Любов і праця», «Гомеопатичне лікування».

ДОВІДКА «УК»

«Гомеопатія» в дослівному перекладі означає «подібна хвороба» (від грецького «гомео» — подібний і «патос» — хвороба). Це метод лікування за принципом подібності малими дозами лікарських речовин. Наприклад, отрута змій вражає серцево-судинну та кровотворну системи, тому може бути корисною при гіпертонічній хворобі.

Вперше про гомеопатію почули в 1796 році, але почали сприймати як нову лікувальну систему з 1810 року, коли вийшла основна праця доктора медицини Лейпцизького університету Самуеля Ганемана «Органон лікарського мистецтва».

Тетяна ПОПОВА, заслужений лікар України

До списку новин