Усі знають, що деякі таблетки ковтають цілими, деякі попередньо розжовують, інші розчиняють у воді перед застосуванням чи залишають у роті, де діючі речовини вивільняються та всмоктуються у кров. Найширшого застосування набули таблетовані ліки, які приймають через рот (медичний термін — перорально). При пероральному прийомі лікарський засіб послідовно проходить ротову порожнину, стравохід, шлунок, дванадцятипалу кишку та тонкий кишечник. Саме у тонкому кишечнику всмоктується більшість препаратів, — говорить Вікторія Плоднік, провізор аптеки мережі D.S.
Зазвичай у процесі фармацевтичного виробництва є необхідність захистити діючі речовини, що входять до складу таблеток, від дії чинників навколишнього середовища (світла, кисню, вологи), а також запобігти можливому руйнівному впливу соляної кислоти, що її містить шлунковий сік. З цією метою пресовані таблетки вкривають захисною оболонкою. Для формування захисного покриття використовують різноманітні плівкоутворювачі, пластифікатори, пігменти і барвники, а при потребі — коригенти смаку та запаху.
Водорозчинні захисні оболонки таблетованих ліків доволі швидко розчиняються після ковтання у шлунковому середовищі під дією його ферментів. Такі препарати називають шлунково-розчинними — їхня дія починається вже у шлунку. І навпаки: покриття таблеток спеціальною кишково-розчинною плівкою захищає їх від впливу шлункового соку і забезпечує вивільнення активних фармацевтичних інгредієнтів аж у кишечнику. Такі препарати називають кишково-розчинними. Водночас кишково-розчинні покриття оберігають слизову оболонку шлунка від подразливої дії деяких ліків.
Тривалість процесу всмоктування ліків залежить від кислотності шлункового соку, стану слизової оболонки шлунка і його вмісту. Тому для забезпечення ефективності ліків важливо дотримуватися часу їхнього прийому відносно розпорядку харчування: натще, перед, під час або після їди. Це попередження завжди наведено в інструкції до застосування лікарських засобів.
Важливо знати, що дія ферментів травної системи починається вже в ротовій порожнині. Тому таблетки, вкриті захисною оболонкою, не рекомендовано розжовувати, аби не перешкодити впливу ферментів слини на діючі речовини ліків.
Зі шлунка ліки надходять у дванадцятипалу кишку, де під впливом дуоденального та панкреатичного соку і компонентів жовчі продовжується їхнє засвоєння. Після дванадцятипалої кишки ліки надходять у тонкий кишечник, де ферменти та інші компоненти кишкового соку сприяють розчиненню оболонок тих лікарських препаратів, які не розчиняються у ротовій порожнині та шлунку, і тривають процеси вивільнення та всмоктування лікарських засобів. Активне всмоктування у тонкому кишечнику досягається завдяки великій площі його слизової оболонки (400–500 м²), за рахунок складок і чисельних ворсинок на ній. Швидкість всмоктування препарату залежить і від інтенсивності кровопостачання кишечнику в зоні всмоктування.
Важливо знати, що дія ферментів травної системи починається вже у ротовій порожнині. Тому таблетки, вкриті захисною оболонкою, не рекомендовано розжовувати, аби не перешкодити впливу ферментів слини на діючі речовини ліків. Разом з тим таблетки, вкриті спеціальною оболонкою, стійкою до дії ферментів слини та шлунка (її називають кислотостійкою), також не підлягають поділу на частини. Отже, розжовувати таблетки слід лише тоді, коли це зазначено у способі їхнього застосування, а ділити можна лише ті, які мають на собі відповідну поділку.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
