7 листопада Іван Кобильчук із села Лагодинці, що на Хмельниччині, відсвяткував своє 100-річчя.
Самому дiдусевi не вiриться, що вже стiльки лiт прожито! Вiн ще й досi порається в господарствi й навiть рубає дрова. Це при тому, що 10 рокiв тому пiсля важкої операцiї лiкарi хотiли його вже "списати".
...Старий Iван неквапливо викручує вiдро води з колодязя i ставить на лавочку. Гукає дочку, аби занесла до хати, а сам, спираючись на цiпок, прямує до клунi. Вмикає зернодробарку й ковшем починає засипати пшеницю. Цiєї вiдповiдальної роботи Ганнi не доручає. Переживає, щоб не спалила електродвигуна, бо тодi не буде чим дерть для свиней молоти. Вiн жодної хвилини не може всидiти на мiсцi. Цiлий день у русi: загортає опале листя, рубає дрова, годує курей та качок.
"Якби не болiла нога, то й свиней доглядав би, - скрушно мовить дiдусь. - З нею в мене морока ще з вiйни. Осколком роздробило, коли наступали на Берлiн. Поранення лiкували довго, навiть хотiли ампутувати. Я вiдмовився. Все ж своя нога краще, нiж дерев'яна. Хоч iз цiпком, але й досi ходжу".
Майже до семи десяткiв трудився в колгоспi механiзатором: у жнива - на комбайнi, а в мiжсезоння лагодив реманент на тракторному станi. Побудував хату, доглядав худобу. Був неперевершеним майстром-бляхарем на селi. Запросто мiг не тiльки хату покрити, а й ринву чи вiдро набагато мiцнiшi вiд заводського зробити.
Дружина померла 30 лiт тому. Живе з 76-рiчною дочкою Ганною. Внучка Лiда - в невiстках у сусiдньому Кузьминi. Тому господарюють удвох. Тримають свиней та птицю, обробляють 30 соток городу. I хоч за ними закрiплений соцiальний працiвник, бiльшу частину хатньої роботи намагаються виконувати самотужки. Дiд Iван не розумiє людей, якi сьогоднi нарiкають на життя.
"Тепер набагато легше, нiж було колись. Можна тримати велике господарство, але рiдко хто переобтяжує себе зайвими турботами. Щоб дожити до моїх рокiв, потрiбно багато працювати, щоб була сила в руках та ногах. Якщо сидiти й нiчого не робити, довго не проживеш. О шостiй ранку я вже маю бути на ногах i не лягаю спати до пiзнього вечора. Зрiдка вдень присяду перепочити. Дається взнаки фронтове поранення", - каже спiврозмовник.
У 90 рокiв йому зробили операцiю на жовчевому мiхурi. Пiсля того цiлий мiсяць пролежав у лiкарнi, був дуже кволий i безпомiчний. Медики думали: не виживе. А вiн в один день враз зiбрався й поїхав додому. Хiрурги ще й досi не можуть зрозумiти, звiдки в дiдуся взялася така сила. Три роки тому перенiс ще одну операцiю. Колись у молодостi поранив металевим штирем око. Тепер через те взялася катаракта, i лiкарi змушенi були око видалили. Та це не заважає одним, щоправда, в окулярах, ще й досi читати газети, дивитися телевiзор.
"Ще одним секретом довголiття мого батька є здоровий спосiб життя, а також домашнi харчi, - долучається до розмови дочка Ганна. - Знаю, лiтнi люди вередливi та перебiрливi до їжi. Однак з татом немає жодних проблем. Усе, що даю, - їсть. Харчуємося переважно домашнiми продуктами: картопля, м'ясо, яйця, овочi. В магазинi купуємо тiльки хлiб, олiю, сiль, крупи, цукор та макарони. Найбiльше батько любить супи. Чай п'є тiльки з натуральних лiкарських трав".
Iван Кобильчук нiколи не зловживав спиртним. Щоправда, до 50 рокiв мав звичку курити. А потiм раптом кинув. Що стало причиною - не зiзнається. Нинi в дiдуся тиск i пульс, як у космонавта. Рiдко коли хворiє на застуду чи грип.
"Не знаю, за що заслужив у Бога таке здоров'я, але щодня щиро молюся й дякую йому за прожитi роки. Це також, напевне, один iз секретiв мого довголiття", - каже на завершення нашої розмови дiд Iван.
Микола ЗАВЕРУХА
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
