Нещодавно Василина Сятиня з Синевира відзначала іменини. Хоч і не ювілейна дата, але тризначне число просто золоте –як-не-як, а 102 роки! Вона найстарша на Міжгірщині. Зрозуміло, кращого свята напередодні Нового року годі було очікувати як особисто Василині Василівні, так і всій її великій родині. А має, слава Богу, 18 онуків, 22 правнуків та ще 4 праправнуків.
Узагалі-то довгожителі в гірській місцевості не така вже й дивина. Пальму першості в цьому питанні впевнено тримає село над Тереблею. Аналогічного віку, приміром, досяг земляк-родич пані Василини Федір Бобонич, якого кілька літ тому не стало. Хоча явну перевагу в життєвому марафоні в районі має слабка стать – рік тому в сусідньому осідку Синевирська Поляна померла Юстина Біланин, якій не вистачило лічених місяців, аби досягнути ще поважнішої пори – 104-х років. У народі з цього приводу побутує анекдот: «Хто хворіє? Жінка. Хто помер? Чоловік».
Жарти жартами, а якщо всерйоз мовити, то головним секретом довголіття, здається, є активний спосіб життя. Сільський голова Синевира Микола Куруц, який мешкає по сусідству з В. Сятинею, підтверджує: «І цього річ теплої пори я постійно бачив бабусю на подвір’ї. То на городі, то біля хліва. А як наступить холодний період, то верховинська аксакалка не дає спочинку рукам у оселі – плете вовняні шкарпетки всім рідним. Причому досі робить це без окулярів!
Завзято трудитися звикла з раннього дитинства, бо народилася в багатодітній сім’ї – братів і сестер налічувалося аж дванадцятеро. У 18 років вийшла заміж за односельця Гриця, який здебільшого гнав бокори по Чорній ріці та Тереблі. У подружжя теж на світ з’явилося нівроку потомків – восьмеро. І всіх Василина Василівна народила вдома. Був випадок, пригадує співбесідниця, що в один день породіллями стали разом із матір’ю Марією. І про батька Василя має цікавий спомин. Коли його забрали на Першу світову війну, то не встиг її побачити новонародженою. А як через п’ять років повернувся, то вона, дівчинка-малолітка, спочатку подумала, що до них завітав якийсь вояк-катуна.
Нелегко було в минулі часи. Хоча бідували, але виживали. Влітку маялася по навколишніх горах, збираючи чорницю, малину, ожину, щоб мати сяку-таку копійчину від продажу дарів природи. А як зима, то пряла, ткала, вишивала, не кажучи, що повсякчас за маржиною доглядала. Назубок знала не лише жіночу роботу. Коли чоловік був зайнятий плотогонством, то неодноразово на заміну йшла на сінокіс аж у Писсю ріку, а це – 20 км лише в одну сторону. За радянської влади трудилася в місцевому колгоспі.
Мешкає бабця Василина в житловому масиві Товчка під однією стріхою з невісткою-вдовицею Оленою та її дітьми. Син Михайло, зазнавши важкої травми під час заробітків на лісорозробках у Росії, помер. Серед живих лише її сестри Одоця, якій за 90, Марія та Настя. Не лише зір, а й пам’ять дотепер не підводить старожилку – юним нащадкам продекламує вірші з довгими куплетами, які завчила ще за чеського врядування, або мило проспіває низку призабутих коломийок.
Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
