Приголомшливий лист італійського письменника і філософа Умберто Еко про те, чому нам треба знову тренувати свою пам’ять і як це вплине на наше життя!
Умберто Еко, італійський письменник і філософ, написав неймовірний за своєю мудрістю та глибиною лист, який адресований його онукові. Він називається “Дорогий онуче, вчи напам’ять“. Головна думка в ньому про те, що ми страждаємо від поганої пам’яті і створюємо собі замість того, щоб її тренувати, милиці у вигляді Гуглу, гаджетів і різних веб-сервісів.
Ми обмежуємо своє існування лише своїм життям та ігноруємо досвід минулих поколінь. Прочитайте його повністю і признайтеся собі, що з пам’яттю треба щось робити і це не питання практичне, це питання розуміння світу і того, що відбувається в нім. Це питання виживання!
Я хотів з тобою поговорити про хворобу, яка вразила твоє і попереднє покоління, яке вже вчиться в університетах. Я веду мову про втрату пам’яті.
Пам’ять подібна до м’язів – її потрібно тренувати
Це правда, якщо ти забажаєш дізнатися, хто такий Карл Великий або де знаходиться Куала-Лумпур, то ти зможеш натиснути на кнопку і миттю дізнатися про все з Інтернету. Роби це, коли тобі треба, але, отримавши інформацію, намагайся запам’ятати її зміст, щоб не шукати повторно, коли ці знання тобі знадобляться, наприклад, в школі. Те, що комп’ютер може у будь-який момент відповісти на твоє питання, не є справді хорошим моментом та відбиває у тебе бажання запам’ятовувати інформацію.
Для цього явища можна навести таке порівняння: дізнавшись, що з однієї вулиці до іншої можна дістатися на автобусі або метро, що дуже зручно, коли ти поспішаєш, людина вирішує, що у неї більше немає необхідності ходити пішки. Але якщо ти перестанеш ходити, то перетворишся на людину, змушену пересуватися в інвалідному візку. О, я знаю, що ти займаєшся спортом та вмієш керувати своїм тілом, але повернемося до твого мозку.
Пам’ять нагадує м’язи твоїх ніг. Якщо ти її перестанеш вправляти, то вона втратить пружність і ти (говоритимемо відверто) перетворишся на ідіота. Крім того, усі ми в старості ризикуємо захворіти хворобою Альцгеймера і один із способів уникнути цієї неприємності полягає в постійному вправлянні нашої пам’яті.
Розширюйте можливості мозку за рахунок вправ
Кожен ранок заучуй який-небудь короткий вірш, як примушували нас робити в дитинстві. Можна влаштовувати змагання з друзями на кращу пам’ять. Якщо тобі не подобається поезія, то ти можеш запам’ятовувати склад футбольних команд, але ти повинен знати гравців не лише команди Римського клубу, але і гравців інших команд, а також їх склад в минулі часи (уяви, що я пам’ятаю імена гравців Туринського клубу, які були на борту літака, що зазнав краху на пагорбі Суперга: Бачігалупо, Балларін, Марозо і так далі).
Змагайтеся в тому, хто краще пам’ятає зміст прочитаних книг (хто був на борту “Іспаньйоли”, що відправилася на пошук острова скарбів? Лорд Трелоні, капітан Смоллетт, доктор Лівсі, Джон Сілвер, Джим.) З’ясуй, чи пам’ятають твої друзі імена слуг трьох мушкетерів і д’Артаньяна (Гримо, Базен, Мушкетон і Планше). А якщо ти не хочеш читати “Трьох мушкетерів” (хоча ти не знаєш, що при цьому втрачаєш), то виконай подібну гру з тією книжкою, яку ти прочитав.
Це здається грою, та це і є гра, але ти побачиш, як твоя голова наповниться персонажами, історіями і найрізноманітнішими спогадами.
Ти запитаєш, чому колись комп’ютер називали електронним мозком. Це тому, що він був задуманий на зразок твого (нашого) мозку, але у людського мозку – більше зв’язків, ніж у комп’ютері.
Мозок – це такий комп’ютер, який завжди з тобою, його можливості розширюються в результаті вправ, а твій настільний комп’ютер після тривалого використання втрачає швидкість і через декілька років вимагає заміни. Твій мозок може прослужити тобі до 90 років і в дев’яносто років, якщо ти його тренуватимеш, ти пам’ятатимеш більше, ніж пам’ятаєш зараз. Він, до того ж, безкоштовний.
Дізнавайтеся, що відбувалося до вашого народження, щоб краще розуміти сьогодення
Існує ще історична пам’ять, яка не пов’язана з фактами твого життя або з тим, що ти прочитав. Вона зберігає ті події, які відбулися до твого народження.
Сьогодні, якщо ти вирушаєш до кінотеатру, ти повинен прийти до початку фільму. Коли фільм починається, то тебе нібито увесь час ведуть за руку, пояснюючи, що відбувається. У мої часи можна було увійти до кінотеатру у будь-який момент, навіть всередині фільму. Безліч подій траплялося до твого приходу і доводилося здогадуватися про те, що відбувалося раніше. Коли фільм починався спочатку, можна було побачити, чи правильна твоя реконструкція. Якщо стрічка подобалася, то можна було залишитися і подивитися його ще раз.
Життя нагадує перегляд фільму в мої часи.
Ми народжуємося в ту мить, коли вже сталася безліч подій упродовж сотень тисяч років і важливо зрозуміти, що ж сталося до нашого народження. Це треба для того, щоб краще зрозуміти, чому сьогодні відбувається стільки нових подій.
Сьогодні школі (окрім твого власного кола читання) потрібно було б навчити тебе запам’ятовувати те, що сталося до твого народження, але їй це погано вдається. Різні опитування показують, що сьогоднішня молодь, навіть і університетська, народжена в 1990 році, не знає, а можливо не хоче знати про те, що відбувалося в 1980 році, вже не говорячи про те, що було 50 років тому. Статистика говорить, що коли молодиків запитують, хто такий Альдо Моро, то вони відповідають, що він очолював “Червоні бригади”, однак, він був убитий членами цієї підпільної ліворадикальної організації.
Діяльність “Червоних бригад” для багатьох залишається таємницею, адже вони були присутніми на політичній сцені усього лише тридцять років тому. Я народився в 1932 році, через десять років після приходу фашистів до влади, але я знав, хто був прем’єр-міністром за часів маршу на Рим. Можливо, у фашистській школі мені розповіли про нього, щоб пояснити, яким безглуздим і поганим був цей міністр (“боязкий Факту”), зміщений фашистами. Нехай так, але я знав про це.
Але залишимо осторонь школу. Сьогоднішня молодь не знає акторок кіно двадцятирічної давності, а я знав, хто така Франческа Бертіні, що знімалася в німому кіно за двадцять років до мого народження. Можливо, так було, тому що я гортав старі журнали, звалені в коморі нашого будинку. Я і тобі пропоную перегортати старі журнали, тому що це допомагає зрозуміти те, що відбувалося до твого народження.
Чому так важливо знати про події далекого минулого
Тому що часто подібні знання допомагають зрозуміти хід сьогоднішніх подій і у будь-якому разі, як знання складу футбольних команд, допомагають збагатити нашу пам’ять.
Врахуй, що ти можеш тренувати свою пам’ять не лише за допомогою книг і журналів, але і за допомогою Інтернету. Він підходить не лише для того, щоб базікати з твоїми друзями, але і для вивчення світової історії. Хто такі хетти і камізари? Як називалися три кораблі Колумба? Коли вимерли динозаври? Чи був штурвал на Ноєвому ковчезі? Як називався предок бика? Сто років тому жило більше тигрів, ніж зараз? Що ти знаєш про імперію Малі? Хто розповів про неї? Хто був другим Папою в історії? Коли був створений Міккі Маус?
Я міг би продовжувати запитувати без кінця і ці запитання стали би прекрасними темами для дослідження. Усе це потрібно пам’ятати. Настане день, і ти постарієш, але ти відчуватимеш, що прожив тисячу життів, начебто ти брав участь у битві при Ватерлоо, був присутнім при вбивстві Юлія Цезаря, побував в тому місці, де Бертольд Шварц, змішуючи в ступці різні речовини в спробі отримати золото, випадково винайшов порох і злетів у повітря (і так йому і треба!). А інші твої друзі, котрі не прагнуть збагатити свою пам’ять, проживуть тільки одне власне життя, монотонне і позбавлене великих емоцій.
Отож, збагачуй свою пам’ять і завтра вивчи напам’ять “La Vispa Teresa”.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
