загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Бажання мати більше означає відсутність часу на те, що дійсно цінне в цьому житті…

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Ви коли-небудь думали про це? Через 100 років, у 2123 році, ми всі помремо – будемо поховані, включаючи наших нинішніх родичів і друзів. У наших будинках, які ми так важко будували, житимуть чужі люди, і їм належатиме все, що ми маємо сьогодні.

Усе наше майно буде втрачено, включно з автомобілем, на який ми витратили цілий статок, і, ймовірно, буде списане на металобрухт, у кращому випадку до рук невідомого колекціонера. Наші нащадки навряд чи будуть знати, ким ми були, чи пам’ятати нас. (Скільки з нас пам’ятають батька свого дідуся?)

Після нашої смерті ще кілька років згадуватимуть про нас, потім ми будемо лише портретом на чиїйсь полиці, а через кілька років про нас не залишиться навіть спогадів.

Якби одного дня ми зупинилися й проаналізували ці запитання, ми могли б зрозуміти, наскільки неосвіченою та слабкою була мрія досягти всього цього. Якби ми могли про це подумати, наше ставлення, наші думки точно змінилися б, ми б стали іншими людьми.

Бажання мати більше означає відсутність часу на те, що дійсно цінне в цьому житті. Але людина не хоче змінювати це, щоб жити і насолоджуватися тими прогулянками, яких вона ніколи не робила, тими обіймами, яких вона не дарувала, тими поцілунками наших дітей і наших коханих, тими жартами, на які у нас не було часу.

Це, безумовно, були б найпрекрасніші моменти, які можна було б запам’ятати, тому що вони наповнили б наше життя радістю. І ми марнуємо день за днем ​​у жадібності та в гонці за чимось, від чого вже нічого не залишилося…

До списку новин